Архітектори майбутнього та його вартові: Сьогодні дві важливі події, День ТрО та День Вчителя

Версия для печати

 Календар іноді має похмуре почуття гумору. Поставити в один день День вчителя і День Сил територіальної оборони — це або злий жарт Всесвіту, або найточніший опис нашої реальності. День тих, хто створює майбутнє нації, і день тих, хто гарантує, що це майбутнє взагалі настане.

На перший погляд, між ними прірва. Вчитель оперує абстракціями: теоремами, історичними датами, синтаксисом і моральними дилемами. Його зброя — терпіння, його поле бою — 45-хвилинний урок, а його ворог — апатія, лінь і безмежний океан дурниць в інтернеті. Це довга, майже сизифова праця. Вчитель щодня штовхає камінь знань на гору, чудово розуміючи, що за ніч він скотиться назад, і завтра все доведеться починати знову. Він бореться за майбутній час в граматиці існування нації.

Боєць тероборони, навпаки, має справу з брутальною конкретикою. Його інструменти — метал і порох. Його поле бою — посадка, блокпост, зруйноване місто. Його ворог абсолютно матеріальний, він має ім'я, обличчя і чіткі координати. Його завдання — не грати в довгу, а виграти тут і зараз. Він гарантує, що дієслово «бути» залишиться в теперішньому часі.

Але якщо придивитися, то це дві сторони однієї медалі. Обидві професії — про служіння. Про те, щоб віддавати свій час, енергію, а іноді й життя, заради інших. Вчитель, який залишається після уроків, щоб пояснити складну тему, і боєць, який залишається на позиції під обстрілом, роблять по суті одне й те саме — вони тримають свій фронт.

Вчитель навчає дитину, яка одного дня може стати інженером, лікарем або тим самим бійцем тероборони. Він закладає фундамент, пояснюючи, за що варто боротися: за свободу, за культуру, за можливість читати вірші і розв'язувати рівняння. Боєць ТрО, який вчора міг бути цим самим інженером чи лікарем, сьогодні зі зброєю в руках захищає школу, де цей вчитель працює, і саму можливість для цієї дитини вчитися.

Це жорстокий, але необхідний симбіоз. Одні воюють за те, щоб у майбутньому було що наповнювати сенсом. Інші цей сенс створюють, наповнюючи ним голови тих, хто і є цим майбутнім.

Тому сьогоднішній день — це не про два окремі свята. Це про єдиний механізм виживання нації. День, щоб вклонитися тим, хто навчає нас, заради чого жити, і тим, хто забезпечує нам саму можливість жити.

Бо без перших ні за що буде боротися. А без других — нікому.

Малюнок: Нікіта Тітов

«Аргумент»

Читайте також: 

• Історія вчительки української мови і літератури, яка служить у ЗСУ: усе почалося з любові до Києва
• 5 історій вчителів, які змінили теплі кабінети на окопи: як боронять Україну освітяни з Дніпра
• Доведеться воювати. Письменник Сайгон: "Свій страх і тривожні відчуття можна конвертувати у щось більш конструктивне
• Історик з Херсону, який пережив російську окупацію: загарбники не приховували бажання відновити СРСР за будь-яку ціну
• Херсонський вчитель у лавах ЗСУ: «Люди під ризиком смерті виходили на мітинги в окупації. Я переймався, що цього руху в Херсоні не буде»,
• 12 історій вчителів, які змінили туфлі на берці, а підручники – на зброю для захисту України
• Історія вчительки, яку ГУР визволив з полону в окупованому Донецьку: «За мене молилась вся Україна, я вже це знаю»