Дослідники з Чехії підтвердили: слов’яни прийшли до Центральної Європи з України

Версия для печати

 Це встановили фахівці з Масарикового університету в Брні за результатами аналізу ДНК. За даними дослідження, вирушивши з території північного заходу сучасної України близько 6-го століття, давні слов’яни займали нові території мирно, а не захоплювали їх у бою.

Як нагадує інтернет-видання iDnes.cz, досі історики мали щодо слов’ян різні гіпотези: наприклад, що вони були воїнами-завойовниками, що вони могли походити з сучасної Польщі чи що поняття слов’ян не позначало споріднену групу людей, а лише було історичною назвою групи людей різного походження. Тепер усі ці здогадки спростувало унікальне дослідження вчених під керівництвом археологів із Масарикового університету з Брна, повідомляє Radio Prague. 

«У період переселення народів, тобто в 6-му столітті нашої доби, в Європі з’являється нова група — слов’яни. Ми за допомогою аналізу ДНК з більш ніж 550 скелетних останків з’ясували, що ці люди мали в ДНК однаковий генетичний компонент. За допомогою біоінформаційного аналізу ми врешті дійшли висновку, що місце походження цього гену — область сучасної північно-західної України», — розповідає археогенетикиня Зузана Гофманова, яка працює в Інституті археології Масарикового університету і в Інституті Макса Планка в Лейпцигу.

Наукова команда, що складалася з фахівців із різних країн, працювала зі скелетними останками зі східної Німеччини, Хорватії, Польщі і Чехії. Найскладнішим завданням стало знайти таку кількість останків — адже слов’яни досить довго, аж до 10-го століття, своїх померлих спалювали.

Нещасна найдавніша слов’янка

Дати відповіді на запитання парадоксально допомогло й немовля з нещасливою долею: останки не більш ніж двотижневої дівчинки, що їх археологи знайшли на стоянці Поганско на півдні Моравії, не пройшли через традиційний ритуал спалювання — тіло викинули до колишньої ями для зерна, яка з часом перетворилася на смітник. І завдяки цьому три фрагменти черепа і стегенна кістка невідомої дівчинки стали найдавнішими виявленими останками представниці слов’ян.

«Це було аж ніяк не шанобливе поховання померлої дитини. Тож ми можемо припускати, що йшлося про випадок інфантициду — хтось хотів позбавитися небажаної дитини. І це могло бути спричинене не лише відмовою від дитини, а й також, наприклад, економічною ситуацією чи станом здоров’я новонародженої», — пояснює археологиня Рената Пржихисталова.

«Ми працювали зі скелетними останками не тільки безпосередньо з археологічних розкопок, але і з тими, які були в музеях. Але ДНК в кістках із часом розпадається. Тож завдяки тому, що ми відібрали зразки, ми зберегли генетичну інформацію цих індивідуумів для наступних поколінь», — розповідає Гофманова.

Для аналізу ДНК використовується кістковий пил, пояснює дослідниця Масарикового університету Деніса Зламалова. Але це не означає, що знищується вся кістка. «Нам досить 50 міліграмів. Ця кількість і в найменшій пробірці ледь покриє дно. Тож нам досить тільки надсвердлити зуб чи кістку», — каже вона.

Спільність забезпечували жінки

Альфонс Муха, цикл «Слов’янська епопея». Картина — «Слов’яни на прабатьківщині»

Із часів ранніх слов’ян загалом збереглося надто мало знахідок, тож фахівцям було важко детальніше з’ясувати, як існувало їхнє суспільство. Вони жили в однакових простих «однокімнатних» напівземлянках від Балкан до Польщі, їхня кераміка й приладдя були зовсім прості. Уточнити особливості слов’ян дала можливість генетика.

«Що ми можемо про них сказати завдяки ДНК порівняно з іншими групами, — це численність родин. Вони мали принаймні до семи дітей. І це підтверджено тільки збереженими скелетними останками, а ще ж багато не збереглося. Це помітно більше, ніж мали інші народи, таких родин серед попереднього населення ми не знаходимо», — каже Гофманова.

За її словами, ця велика плодовитість слов’янських родин стала однією з причин того, чому слов’яни швидко змішалися з первісними мешканцями Європи чи замінили їх.

«Після 600 року в Європі з’являється величезна кількість груп споріднених людей. У них немає неспівмірності між чоловічою і жіночою ДНК. Це означає, що справді з сьогоднішньої України пересувалися всі, цілими родинами. І саме жінки поєднували ці громади між собою, а чоловіки залишалися в своїй рідній. Так що саме жіноча лінія забезпечувала союзницькі відносини», — додає науковиця.

Виживання завдяки скромності

Іще один із авторів дослідження, директор Інституту археології Їржі Махачек, пояснює: великою вигодою, яка забезпечила поширення слов’ян у Європі, був їхній скромний стиль життя і те, що вони були радше землеробами, ніж ремісниками.

«Їхній простий стиль життя і соціальна гнучкість дали їм можливість добре жити і в часи нестабільності. Після занепаду Римської імперії в Європі розпався і суспільний лад. І слов’яни добре скористалися з цієї можливості. Вони, наприклад, залишалися в місцях, які залишило попереднє населення», — розповідає Махачек.

Так було, зокрема, в північній частині території, яку заселили слов’яни, — в нинішніх Німеччині і Польщі, де первісне населення відійшло ще перед приходом слов’ян. На Балканах ситуація була інша: там слов’яни змішувалися з первісним населенням, причому генетичні відмінності чітко видні в геномі мешканців цього регіону й донині.

А завдяки тому, що вчені відстежували слов’янські гени у взаємозв’язку з генами інших груп, вони роблять висновок, що слов’яни здобували своє нове житло не в боях. «Звичайно, напади і бої не можна цілком виключити. Але це не була основна тактика», — вважає Махачек. За його словами, якби слов’яни були завойовниками, в скелетних останках, найімовірніше, переважала б чоловіча ДНК.

Результати п’ятирічного дослідження опублікували престижні наукові журнали Nature і Genome Biology. А Гофманова і Махачек уже працюють над подальшими дослідженнями: вони хочуть дізнатися, як слов’яни пристосовувалися до нових умов життя на заселених ними територіях, як вони співіснували з первісним населенням і як міграція вплинула на їхній загальний розвиток.

—

Джерело:  iDNES.cz