З Днем Незалежності, Україно. Крізь терни — до зірок

Версия для печати

 Тридцять чотири роки тому, 24 серпня 1991 року, Україна проголосила свою незалежність. Тоді здавалося, що найважче позаду — розпад імперії, здобуття свободи, перші кроки молодої держави. Але історія навчила нас, що свобода — це не подарунок, який отримуєш раз і назавжди. Це щоденний вибір, за який доводиться платити найдорожчою ціною.

Сьогодні, коли небо над Україною розрізають не святкові салюти, а ракети окупанта, коли замість урочистих маршів наші міста чують сирени повітряної тривоги, День Незалежності набуває особливого, болючого і водночас величного сенсу. Це день, коли ми згадуємо не лише народження нашої держави, а й усвідомлюємо, яку ціну платимо за право залишатися собою.

Незалежність — це не просто синьо-жовтий прапор над будівлями чи гімн на урочистостях. Це голос Руслани Лижичко на Майдані 2004 року, це студенти з Помаранчевої революції, що не злякалися фальсифікацій. Це Небесна Сотня, що поклала життя за европейський вибір України. Це кожен боєць, який сьогодні тримає оборону на сході і півдні країни, це кожна мати, що проводжає сина на війну, це кожна дитина, що вчиться читати в підвалі під час обстрілів.

Наша незалежність народжувалася у стогоні — і продовжує народжуватися щодня. Вона пахне димом спалених сіл і водночас — свіжоспеченим хлібом у тилу. Вона звучить як плач над загиблими і як сміх дітей, що гралися у дворах звільнених міст. Вона має смак сліз і солі поту, крові і молока матерів, що годують майбутнє нації.

Тридцять чотири роки — це ціла епоха. Виросло покоління українців, для яких незалежність не мрія, а реальність. Покоління, що говорить українською не з примусу чи протесту, а тому що це їхня рідна мова. Що подорожує світом з українським паспортом, що створює бізнеси і мистецтво, науку і технології. Що боронить свою землю не за абстрактну ідею, а за конкретний дім, вулицю, місто, країну.

І все ж найболючіша правда цього Дня Незалежності — в тому, що ми досі доводимо своє право на існування. Що наші діти замість вивчення історії України пишуть її власною кров'ю. Що наші міста стають символами опору не з власного вибору, а тому що ворог прийшов їх знищити.

Але в цьому болі — наша сила. Бо незалежність, здобута без боротьби, не має вартості. Бо нація, що пройшла крізь горнило війни, стає загартованою, як добра сталь. Бо кожна сльоза, пролита за Україну, стає краплиною у морі нашої історії, що ніхто не зможе висушити.

Ми незалежні не тому, що хтось нам це подарував. Ми незалежні тому, що самі вибрали цей шлях і йдемо ним, незважаючи на ціну. Крізь терни — до зірок. Крізь біль — до перемоги. Крізь війну — до миру, якого ми заслуговуємо.

Слава Україні — не просто гасло. Це молитва, заповіт і обітниця водночас. Молитва за загиблих, заповіт нащадкам і обітниця собі — ніколи не здаватися.

З Днем Незалежності, Україно. Ми з тобою.

«Аргумент»

Малюнок: Нікіта Тітов