111 років з дня народження зв'язкової Шухевича – Катерини Зарицької, яка третину життя провела в радянських таборах

Версия для печати

 Катерина Зарицька – зв'язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, українська військова та політична діячка та членкиня ОУН. Відома під псевдонімами Монета, Калина та Легенда. Мала декілька паспортів на імена Анни Гаванчук, Марії Вирук. Понад третину життя була змушена провести у тюрмах і радянських таборах

Видання Еспресо в огляді пригадає незламну жінку, яка навіть під час тортур не скорилась режиму.

Юні роки

Народилась Катерина Зарицька 3 листопада 1914 року у Коломиї. Походила з інтелігентної родини. Батько Мирон Зарицький був українським видатним математиком, доктором філософії, професором Львівського державного університету і фундатором української математичної культури. Дідусі Катерини були священнослужителями у місцевих парафіях.

Освіту здобувала у Музичному інституті імені Миколи Лисенка, займалась у спортивних гуртках Українського Спортового Союзу. Пізніше навчалася в гімназії в Тернополі та у приватній гімназії сестер Василіянок у Львові (нині це лінгвістична гімназія). Закінчила "Львівську політехніку" за спеціальністю інженера геодезії. Знала декілька мов, серед яких німецька, англійська та французька.

З 1930 року почала займатись активною діяльністю в ОУН. Була серед п'яти розвідниць-дівчат, які виконували таємні завдання. Через це на її долю випало чимало випробувань. Нею почала цікавитись у поліції. 

Читайте також:  Перша українська жінка, яка стала легендою воєнної історії: правда і міфи про Олену Степанів

Катерина Зарицька, 1930 рік, фото: uamodna

Польська в'язниця

Вже у листопаді 1934 року 20-річну Зарицьку арештували за підозрою у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, який відбувся 15 серпня того ж року. ЇЇ засудили до 8 років ув'язнення, однак апеляційний суд скоротив термін до 6 років, а на підставі амністії термін зменшено до 4-х років. Згодом засуджена на Львівському процесі до 5 років тюрми, однак термін також був скорочений на підставі амністії. Сумарно за вироками двох процесів мала відсидіти 6,5 років, але після апеляції цей термін скоротили до 4 років.

Її та ще 22 особи серед яких були Степан Бандера, Роман Мигаль, Богдан Підгайний, Іван Малюца, звинуватили в організації й здійсненні вбивства директора гімназії Івана Бабія, агента поліції Якова Бачинського та працівника консульства СРСР Андрія Майлова. Зокрема Зарицькій закидали стеження за підкомісаром поліції Коссобудзьким і підозрюваним у співпраці з поліцією Яковом Бачинським, яких ОУН мала намір вбити. Також її підозрювали у підготовці вибуху в редакції газети "Праця". 

Покарання вона відбувала у Львові, Варшаві, Станиславові (Івано-Франківськ) й Чорткові. У Станиславівській в’язниці Катерина Зарицька зустріла в тюремній капличці знайомого з дитинства Михайла Сороку. Через рік, у грудні 1938 року, коли вийшли на волю – обвінчались.

Читайте також: Нестор Махно "Самурай" і його жінка Галина Кузьменко "Самураїха". В тісних «обіймах» чекістів

Під радянською владою

У березні 1940 року енкаведисти, розшукавши в польських архівах справу Зарицької, прийшли арештувати її. Михайло, який намагався вступитися захистити вагітну дружину, також був затриманий, а пізніше й засуджений до 8 років таборів. Звинуваченням для обидвох стала активна діяльність в лавах ОУН.

"В Тернополі я перший раз зобачив твою маму. Я тоді був менший за тебе, а мама бігала по коридорі аж вітер свистів…", – писав Михайло Сорока в листі до сина, пише "Локальна історія".

"Їхній арешт був справою часу, то ж домовилися, що якщо в неї заберуть дитину –  то на її тілі залишить якийсь слід, скажімо, надкусить вушко –  щоб потім по ньому відшукали."

"Одного дня ми несподівано почули плач немовляти, – згадувала ув’язнена Люба Комар. – Він пробився крізь дошки нашого вікна і розкотистим звуком торкнувся наших приспаних дівочих почуттів. Ми всі як одна стрепенулися, сіли та стали слухати. А дитина кричала сердечним немовлячим "ува-ува", зачаровуючи нас і перетворюючи в людські істоти, з людським несповненим бажанням, з нездійсненими мріями. Поруч з нашим корпусом був тюремний шпиталь, звідки, треба думати, Катруся вийшла з дитиною на прохід на тюремне подвір’я під нашим вікном".

З березня 1940 року до червня 1941 року Катерина Зарицька провела у в'язниці НКВС "Бригідки" (нині СІЗО на вул. Городоцькій) у Львові, де народила сина Богдана. Він, до речі, став відомим художником-графіком. Вихованням хлопчика займались дідусь і бабуся.

Чоловіка Михайла Сороку за якийсь час засудили до смертної кари. Потім покарання змінили на 25 років неволі. Відтоді Зарицька більше його не бачила. Загалом в ув’язненні Сорока пробув довгі 34 роки.

Читайте також: Останні розбійники Карпат: Ілько Липей і Юрій Клевець

Друга світова війна

26 червня 1941 року, коли німці бомбардували Львів, охорона "Бригідок" розбіглася, і багатьом в’язням вдалося втекти, серед них була й Катерина. 30 червня у Львові було проголошено відновлення Української Держави й Зарицька знов активно долучилася до політичної діяльності. Вона займалась політосвітою серед жіноцтва, забезпеченням ліків, підготовкою санітарів. Протягом 1941-1943 років була крайовою провідницею жіночої мережі ОУН, з 1943 року – організаторка й керівниця Українського Червоного Хреста, також працювала у відділі пропаганди ОУН, писала політичні статті. У 1945 році її нагородили Срібним хрестом заслуги УПА.

З 1945 до 1947 року була зв'язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. З того часу вона отримала псевдо Монета. Жила під прізвищем нібито польської переселенки Марії Вирюк. Її завданням було шукати й облаштовувати конспіративні квартири-криївки для Шухевича у різних місцях – у Заболотівці, Раю, Львові, Княгиничах, Грімному.

 "Шухевичу були потрібні люди інтелігентні, які могли б на словах передати ті чи інші його думки", –  пояснювала вона. 

Катерина Зарицька, фото: ukrainky.com.ua

Радянські табори й останні роки життя

У 1947 році НКВС арештував та засудив Катерину Зарицьку до 25 років ув'язнення. Перебувала у Верхньоуральській тюрмі та Владимирському централі.

В одному з перших листів, надісланих додому, вона заспокоювала батька: "Ну, уяви собі, що я пішла в монастир. А чи ж там не можна бути щасливим? Отже, все в порядку! Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше – перестань вважати її нещасною", – писала вона.

В одній з посилок від рідних Катерина отримала три словники, "Лис Микита", підручники з англійської мови і шахи. Окрім англійської та німецької, в ув’язненні вивчала французьку. Передплачувала "Всесвіт" та "Науку і життя", з репродукцій журналу "Україна" на стінах камери робила виставки картин українських художників.

У листі до рідних іронізувала: "У мене виробився такий філософічний стоїцизм, що я з вершин свойого світа споглядаю на вас, бідних людей, які, крім творчої праці, силою факту мусять заниматися і всякого рода земською суєтою".

У 1969 році переведена до табору суворого режиму в Мордовії. Вийшла на волю 1972 року із забороною проживати на Заході України. Поселилась у м. Волочиськ на Хмельниччині. Жила разом зі своєю товаришкою Даркою Гусяк, теж зв’язковою Шухевича.

"Була щасливою, коли повернулася в 1972 р. в Україну. Вона побачила дорослого 32-річного сина, невістку Любу, онучок Соломійку та Устю і найголовніше – обняла свою мамусю, котра всі ті роки підтримувала її в ув’язненні. Жінка багато подорожувала, допомагала ув'язненим, посилаючи посилки з теплим одягом, словом  насолоджувалася життям, попри стеження КДБ, цькування в місцевій пресі", – писала заступниця директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби Оксана Романів. 

Читайте також: Як княгиня Ольга їздила до Константинополя й приймала християнство

Катерина Зарицька. Ілюстрація з книжки "Сила опору. Українці в радянських таборах"

Померла Катерина Зарицька 29 серпня 1986 року. Похована на Личаківському цвинтарі. Через 5 років після її смерті в Україну із Сибіру привезли останки чоловіка Михайла Сороки. Їх перепоховали у спільній могилі.

—

Тетяна Яворська, опубліковано у виданні Еспресо

Читайте також: 

• У пам’ять про першу в історії України жінку-офіцера Олену Степанів: «Шляхотна постать і хрустальний характер»
• Українське військо: секрет регенерації
• Українські жінки в Першій світовій війні: емансипація, вишкіл і нові типи
• Битва Вітовта проти Золотої Орди на Ворсклі: чому вона доленосна
• 37 фактів про Олександра Довженка до дня його народження: “Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона пішла в життя”
• 80 років тому розпочалася битва за Україну
• Жінки в Легіоні УСС та УГА виборювали не лише незалежність країни