«Буде армія – буде державність!» Цікаві факти про Дмитра Вітовського

Версия для печати

 8 листопада народився Дмитро Вітовський. Головною метою свого життя він бачив творення національної армії. «Буде армія – буде державність!» – запевняв, коли закликав до загальної мобілізації в українське військо.

А він знав толк у воєнних діях: був сотником Легіону Українських січових стрільців у Першу світову війну, керівником Листопадового чину у Львові, першим секретарем військових справ ЗУНР та командантом Галицької армії. Український інститут національної памʼяті розповів про нього цікаві факти.

Один з організаторів УСС

Майбутній борець національно-визвольних змагань народився 1887 року у селі Медуха на Івано-Франківщині. Після навчання в гімназії і служби в австрійському війську вступив на правничий факультет Львівського університету. Там домагався викладання українською мовою і створення українського вишу. За це його через суд виключили з університету, ув’язнили та позбавили старшинського звання. Завершував навчання Дмитро у Кракові.

Коли прийшла Перша світова війна, Дмитро Вітовський, що планував стати адвокатом у Коломиї, відразу зголосився добровольцем в Легіон Українських січових стрільців і очолив перший курінь. Був учасником легендарної битви на горі Маківці 1915 року, за неї отримав медаль «За хоробрість». Після поранення його перевели на Волинь, де Дмитро займався відкриттям українських шкіл.

«Дмитро Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї», – писав про нього командувач Української галицької армії Мирон Тарнавський.

Читайте також: Українське військо: секрет регенерації

Січові стрільці на нараді. Крайній справа Дмитро Вітовський (фото з архіву Українського музею і бібліотеки у Стемфорді)

Як засновник Стрілецького фонду, Вітовський також видавав його журналу «Шляхи», в якому публікував й свої прозові твори, зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» та «Маківка».

Рішучість допомогла взяти Львів 1 листопада

Дмитро Вітовський очолив Центральний військовий комітет у Львові. А коли завʼязалася польсько-українська війна, був одним з організаторів і керівником Листопадового чину, першим командиром Галицької армії.

«Львів треба було взяти або вночі з 31 жовтня на 1 падолиста, або його взяли би поляки. Нас був тільки невеличкий гурток, що рішив це діло. Не всі львівські члени Національної Ради знали про наш плян: деякі визначні політики, що знали про це, відраджували. Рішучість Вітовського рішила справу. 1 падолиста 1918 р. мешканці Львова побачили на ратуші синьо-жовтий прапор Української Держави… Те що ми взяли Львів і в нім проголосили утворення Західньо-Української Народньої Республики і її зʼєдинення з Великою Україною, – це в великій мірі заслуга Вітовського», – писав про нього у спогадах М. Лозинський.

Читайте також: 100 років Листопадового Чину. Погляді учасників, уроки для нащадків

Старшини УГА

Дипломат ЗУНР

У Західноукраїнській народній республіці Вітовський працював державним секретарем військових справ. Навесні 1919-го його відрядили на мирну конференцію в Парижі, де українська делегація мала домогтися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

«Перед відʼїздом Вільсона з Парижа [Вітовський] написав до нього рішучий лист, в якім представляв, що український нарід з польським ярмом ніколи не погодиться. Цей лист в порозумінню з президентом делегації Сидоренком ми підписати оба й вислали Вільсонові. Замітний також його лист до генерала Ля Кроа, військового співробітника "Le Тетра", якому відповів у тім листі на його виводи про протибольшевицький фронт. Взагалі в Парижі переконався я, що в Вітовського був визначний публіцистичний талант. Згадуючи про його діяльність в Парижі, хочу ствердити, що він стояв рішучо на становищі державної самостійности і єдности всіх українських земель і був рішучим противником тих осіб, які в сій справі не йшли зовсім ясною дорогою», – згадував М. Лозинський.

Читайте також: Леґіон УСС – армія легендарних

Державний секретаріат військових справ ЗУНР, лютий 1919 (фото з Вікіпедії)

Авіакатастрофа обірвала плани

У Парижі Вітовський не затримався, поспішав додому, щоб прозвітувати Директорії про поїздку. У серпні, повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія).

«Ми в Парижі планували, що вдасться нам дістати для нього дозвіл на переїзд через Румунію. Та коли справа затягалася, він рішився поїхати літаком, щоб якнайшвидше сповнити задачу, яку вважав для нашої політики в Парижі дуже важною. Більш ніж чотири роки війни обминала його куля. А літак завів. А може йому таки належалася найпочесніша в часі боїв за рідний край смерть вояка при сповненню обовʼязку?», – написав побратим у 1919 році, висловлюючи сподівання, що Дмитра перепоховають у Львові і назвуть на його честь вулицю.

Читайте також: Герої ОУН і УПА у лавах Червоної армії

Сотник УСС Дмитро Вітовський. с. Свистільники, 11 грудня 1915 (фото з фейсбук-сторінки «Визвольні змагання»)

Ця мрія здійснилася. Вітовського перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові. А його імʼя носить затишна вулиця біля парку.

—

Орися Шиян, опубліковано у виданні ZAXID.net

В тему:

•  1918: Головне, чого хотіли німці в Києві, аби Україна жила за законом
•  Каким был стяг УПА?
• Лонгин Цегельський: Від леґенд до правди
•  Сечевые стрельцы в Армии УНР в роли гвардии Украинской революции. Оценки историков
•  Ми пам’ятаємо тебе, Кубань
• Бой под Мотовиловкой: начало конца существования Украинской державы во главе с гетманом Скоропадским
• Военный Флот Украинского моря: три попытки
• Кто собрал для Петлюры «петлюровцев»? Легендарный атаман и его армия
• Донбасс и Украина (из истории революционной борьбы 1917-18 гг.)
• Национальная борьба в Западной Украине — краткий курс ОУН-УПА. Часть 2: 1914 — 1940