Думка історика: Чи мала Україна опцію Незалежності у першій половині ХХ століття?

Версия для печати

У нас 1919 року не було вже опції створити в схожих до національних кордонах незалежну Україну, вважає історик, співробітник Інституту історії України НАН України Геннадій Єфіменко. 1919 року були такі великі військові потуги: більшовицька Росія, Антанта, а також денікінці.

А в українців не було сил, міжнародної підтримки, також їм бракувало єдності, констатує історик. І додає: цей аспект є уроком і для сучасної України, яка на відміну від подій 1919 року має незалежність та успішно її зараз відстоює в умовах повномасштабної російської військової агресії.  

Геннадій Єфіменко був гостем спеціального ефіру Українського Радіо до 34-ї річниці Незалежності. Він був присвячений визвольній боротьбі першої половини ХХ століття і охоплює період від початку цього століття і до завершення Другої світової війни.

За переписом 1897 року грамотність серед українців Наддніпрянщини становила лише 13%

На початок XX сторіччя українці були готові боротися за Незалежність? 

Той період був періодом становлення нації. Як у Європі, так і в усьому західному світі, відбувалася модернізація суспільства. Коли перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувався, то це становлення сучасного розуміння нації.

Для цього треба було щось об'єднуюче для усіх етносів. Це мала бути спільна освіта, історія, мова як одна із основ. І на початок XX сторіччя українці до Незалежності були ще не готові хоча б з тієї причини, що, якщо дивитись на перепис 1897 року, то грамотність, вміння писати серед українців Наддніпрянщини становила 13% всього. Тоді як загалом грамотність на теренах українських губерній Російської імперії становила 19%.

Українці були менш грамотні, менше освіти здобули у своїй масі, ніж представники інших етносів. Переважно у містах домінував російський дискурс – і це було неминуче до початку великої модернізації, великого аграрного переходу, коли маса місцевого населення йде у міста, то вони б обукраїнилися. Але то було у майбутньому. На початку XX століття цього ще не було. 

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 1

"На час Лютневої революції не було політичних сил, які б прагнули Незалежності"

Як ви оцінюєте діяльність УНР? 

Українська Народна Республіка була утворена аж у листопаді 1917 року. Але російська революція – те, що в радянській історіографії називали традиційно Лютневою революцією: повалення самодержавства, зміна ладу. І на час російської революції у нас не було політичних сил, які б прагнули Незалежності. Не розвинутий був український рух до такого стану, що був здатний створити незалежну державу.

Більшовики, коли дивилися на Україну, єдині з усіх російських партій визнавали право на відокремлення України і навіть підштовхували до цього. Але, по суті своїй, вони на початку 1917 були централістами і позиція полягала в тому, що якщо хочуть відокремлюватися, хай відокремлюються. Але вони були впевнені, що відокремитися українці не зможуть, бо немає хребта, на основі якого можна було б будувати державу. А якщо не відокремлюєтеся, то про федерації не говоріть, це не ваша справа. Хочете відокремлюватися – відокремлюйте. 

Українці на це дивилися інакше. Позиція Грушевського була, що це буде союз народів. Різні народи будуть рівноправними. І це залишиться єдина федерація, але буде не великоросійська федерація. Росія малась на увазі приблизно так, як в наш час Радянський Союз. Були великороси і була Росія. Українці у їхньому імперському дискурсі – малороси, білоруси і інші етноси. Але Росія була понад етнічне, понад національне утворення. І тому тоді часто вживався термін саме Росія, як федерація вільних майбутніх народів.

Грушевський бачив так. І коли ми говоримо з висоти нинішнього дня, чому вони не закликали до Незалежності, то треба мати на увазі, що жодна російська партія не хотіла реальної федерації, навіть формально – рівноправності різних народів в складі єдиної, але федеративної держави. Вони, зрештою, поступилися дореволюційній українській позиції і були змушені погодитись на національну форму.

Після Жовтневого перевороту певний час на території Росії і України теж утворювались своєрідні федеративні республіки. У Росії була Московська федерація, Північна комуна – Петроградська федерація, в Україні найбільш сумновідома Донецька Криворізька республіка.

Це все були економічні одиниці. Але на якомусь етапі більшовикам ще тоді вистачило розуму і вони просто повернулися, абсолютно заперечили будь-яку економічну федеративність. І вже в Конституції їхній 1918 року говориться, що Російська Республіка – це федерація національних республік. Вони були змушені прийняти погляд української сторони, яку до Жовтневого перевороту та й до повалення самодержавства взагалі не сприймали більшовики. 

Читайте також: Заборона української мови: документи XVII – XX століть

Михайло Грушевський. Архівне фото з відкритих джерел

"Вони були за Леніна не через більшовицькі погляди"

На початку 1917 року в Україні не було політичних сил, які були спроможні проголосити незалежну державу, але в листопаді це трапляється. Третім Універсалом Української Центральної Ради проголошується Українська Народна Республіка. Тоді вона цілковито не розривала взаємини із Росією. Це трапилося тільки Четвертим Універсалом в січні 1918 року. Що тоді в листопаді спонукало все-таки проголосити УНР? Побачили цей більшовицький переворот і зрозуміли, що все йде не тим шляхом, як сподівалися?!

На час Жовтневого перевороту більшовики були найбільш лояльною загальноросійською силою щодо української революції на рівні риторики, гасел. Ленін єдиний з усіх діячів підтримав Перший Універсал. Центральну Раду, коли вона проголошувала Перший Універсал, звинувачували російські есерівські меншовицькі партії у ленінстві в національному питанні – це ж подавалося, як уже Незалежність України.

На той час, коли відбувався Третій всеукраїнський військовий з'їзд – а це якраз під час Жовтневого перевороту – дуже цікаво поспостерігати, за кого ви. Вони були за Леніна не тому, що бачили більшовицькі погляди. Ні, вони були за Леніна, бо більшовики були єдиною загальноросійською партією, яка нейтральна або навіть позитивно ставилась до українського руху.

Більшовики разом із українськими соціал-демократами в тому ж Києві, в Раді, становили більшість на час Жовтневого перевороту. Більшовики декларували весь час національні гасла. Але Центральна Рада бачила, що не збігаються шляхи. І тому було проголошено, сподіваючись на те, що гасла відповідатимуть дійсності, що Українська Народна Республіка буде у складі єдиної федеративної Росії, а уже єдину федеративну Росію будуть становити більшовики, як уряд Великоросії, Генеральний секретаріат, як уряд Української Народної Республіки, має бути своє у козаків Дону і всіх інших. Це мала бути спілка народів. І про Незалежність тоді ще не йшлося, але і не йшлося жодним чином про визнання влади більшовиків, як загальноросійської. 

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 2

Наприкінці 1917 року починаються бойові дії і наступ на Україну, який під червоними прапорами провадився з боку більшовиків. 

З боку більшовиків, але при цьому більшовики весь час підкреслювали, що вони категорично не проти національних прав, вони воювали під так званими соціальними гаслами. У складі Всеросійського центрального виконавчого комітету після Жовтневого перевороту були не лише есери ліві і більшовики, які становили більшість, а й представники українських соціалістичних партій.

Тоді напряму говорити про нищення України, як такої, не могло бути мови. Йшлося про евфемізми – заміна буржуазного уряду на пролетарський чи соціалістичний. Тоді це була в грудні 1917 року не зовсім пряма війна, а уже в січні – я міряю за сучасним календарем, коли загони з півночі, Муравйов – то вже однозначна окупація і там уже був дуже міцний антиукраїнський дискурс. 

Позаяк у нас зайшлося про радянську інкарнацію української державності чи української квазідержавності, яка в 1919 році здомінувала на території України і на значній частині теперішньої території України, за винятком західних областей та Криму, який до 1954 року залишався ще в складі Росії…

… із Кримом там не так все однозначно. 

Там була своя республіка певний час… 

Там навіть була влада України певний час. 

Читайте також: Не заперечена теорія ґенези української мови Шевельова

"Поневолена, але державна. Про жодну Незалежність не можна говорити"

Але в 1919 році радянська форма державності здомінувала. Як нам потрібно ставитися до радянської державності сьогодні? Як історики до неї ставляться? 

Радянська Україна постала ще наприкінці 1917 року в Харкові – Народний секретаріат. А другий радянський уряд у Суджі. Але назва УРСР вже була дана в Харкові 6 січня 1919 року. Якщо брати суто по формальності. Якщо ми дивимось сьогодні й знаємо, що відбулося після опанування радянськими військами, червоними більшовиками України – ми знаємо Голодомор, нищення української інтелігенції, русифікацію, то з цього боку можемо говорити про окупацію. А на той час для багатьох це виглядало геть інакше.

Поневолена, але державна. Про жодну Незалежність не можна говорити. Навіть у 1920, але не в 1919 році то була навіть формальна окупація, бо йшла армія жорсткоцентралізована із Росії і захоплювала всю територію України на відміну від 1919, коли це робилося переважно силами місцевих повстанських загонів, які переходили на бік більшовиків. Формально можна, оскільки це була окупація збройна, говорити про окупацію. Але реально окупація 1920 року вже відбувалась.

В той же рік почалася більшовицька українізація. В той же рік почалася теза про те, особливо на тлі дуже нерівноправного договору Петлюри з Польщею – і Грушевський цю тезу певним чином підтримував своїми діями. Бо у 1920 році у лютому вони відмовилися від боротьби з більшовиками не стільки через більшовиків самих, а скільки за те, що для Грушевського теж більшим ворогом була Польща і більш нерівноправним виглядав союз з нею.

Після цього навіть була кинута теза, що ми за незалежну Україну. Але незалежна Україна може бути лише радянською. І з цією тезою прийшли до утворення Радянського Союзу в 1923 році. Так, це квазідержавність. Так, основні політичні, економічні рішення ухвалювалися у Кремлі, хоч на час існування формальної незалежності Радянської України до 6 липня 1923 року, хоч пізніше після входження в Радянський Союз.

Але при цьому відбувалися рушійні процеси, необхідні для творення нації: перехід до масової ліквідації неписьменності, до масової освіченості, обукраїнення міст, яке було зупинено Голодомором, а до того часу тривало. Це розвиток української культури, це те, що ми називаємо українським національним відродженням. Ті діячі, які це робили, були щиро переконані, що діють на благо української нації. 

Читайте також: Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z»

Геннадій Єфіменко. Фото: facebook

"Це дуже важливий символічний акт, який узаконив на формальному рівні єдність і соборність всієї України"

Ваша оцінка державотворчих процесів на західноукраїнських землях?

Західноукраїнські землі, оскільки там раніше почалися певні свободи в національному питанні і трішки інша ситуація в соціальному аспекті відбувалася, то там українці були більш національно згуртовані, були більш національно виразнішими прагнення національні, ніж певні загальні соціальні. І оцінка позитивна того, що відбулося, того, що змогли скористатися, зрозуміти, що відбувається – загибель Австро-Угорської імперії. Змогли скористатися цим і проголосити Західну Українську Народну Республіку.

На відміну від УНР дуже швидко було ухвалено низку важливих законодавчих конституційних актів. Головне, що одразу було проголошено курс на об'єднання всієї України. Оце та ідея, коли хтось каже, що Сталін об'єднав чи ще хто що-небудь… Ні, ідея об'єднання, ідея Соборної України – її просто не могли ігнорувати інші: ні радянські більшовики на початку 1919-20 років, ні в 1939.

Це та ідея, завдяки якій ця соборність відбулася, сформувалася спочатку на рівні ідеї. Акт злуки не скільки акт уже законотворчий, той, який реальний – реально втілити його було дуже важко в тогочасних умовах. Але це дуже важливий символічний акт, результатом якого було узаконено на формальному рівні єдність і соборність всієї України.

Читайте також: Чому і як Тризуб став гербом України: 7 фактів, яких ви можете не знати

"У нас не було вже опції в 1919 році якось створити в схожих до національних кордонах незалежну Україну"

У січні 1919 року було проголошено вже на Софійському Майдані в Києві Акт злуки – соборність, об'єднання УНР і ЗУНР. Але доводилося потім столиці мігрувати. Столиця УНР певний час перебувала в Кам'янці-Подільському впродовж 1919 року. УНР тоді не спромоглася захистити свою державність.

У тих умовах, коли були дві великі військові потуги: більшовицька Росія і Антанта, і денікінці, в нас не було вже опції в 1919 році якось створити в схожих до національних кордонах незалежну Україну. Просто не було. Не було сил, міжнародної підтримки, не було єдності і в самих українцях. І тому значна частина українців спокусилися на пропозицію більшовицького Кремля, де йшлося про існування державної України, і де йшлося навіть про Незалежність України.

Гасло, починаючи з кінця 1919 року, постійно проголошуване і Троцьким, і Леніним (ватажками більшовиків, які в жовтні 1917 року захопили завдяки перевороту владу в Росії – ред.). Чого ж і Винниченко (український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник. Автор декларацій, універсалів та законодавчих проєктів УНР – ред.) спочатку повірив і пішов до них, і чому Грушевський припинив боротьбу?

Тому що всі ці національні гасла, які вони проголошували до повалення самодержавства, на словах реалізовувалися тут. Дуже важливо не переходити ту межу, коли опонент стає більшим ворогом, ніж ворог. Не можна пускати все на самоплив, щоб це все реалізовувалося з антиукраїнськими меседжами. 

Володимир Винниченко. Архівне фото з відкритих джерел

"Злочин Голодомору, злочин геноциду об'єднав Україну за кордоном у своєму ставленні до СРСР"

Український рух в формі організації українських націоналістів, який постав з низки організацій, що діяли в 1920 роках, зокрема Українська військова організація Євгена Коновальця. Потім спроби наші поновлення державності.  

Читайте також: 1918: Головне, чого хотіли німці в Києві, аби Україна жила за законом

На території Західної України діяла не лише ОУН, там діяла низка українських партій, які до певного часу лояльно ставилися до Радянського Союзу. І перед тим, як перейти до ОУН, дуже важливо охарактеризувати, що період Голодомору був тією точкою, після якої стало зрозуміло, що будь-які надії для українських напівлегальних чи легальних партій Західної України – це та дія, після якої стало зрозуміло, що говорити про будь-яке співробітництво із Совітською (так тоді писали) Україною неможливо.

І що будь-які симпатії до Совєтського Союзу в зв'язку із, як певний час вважалося, вдалим розв'язанням національного питання – бо справді ж масові школи відкривалися… Злочин Голодомору, злочин геноциду об'єднав Україну за кордоном у своєму ставленні до Радянського Союзу і в своєму баченні майбутнього. Дедалі більше ставало зрозуміло, що щось можна зробити лише силою, диктатурою. І Організація українських націоналістів стала не якимось винятком, а це було правило в тогочасній Європі – такі жорсткі рухи. І вона очолила відкриту збройну, хай підпільну боротьбу, за українську Незалежність.

"Український національно-визвольний рух у Західній Україні на певному етапі зрозумів, що союзників немає"

І коли розпочалася радянсько-німецька війна, то багато хто так само певні сподівання мав, що німці поставляться з повагою до ідеї української державності. І 30 червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення незалежності України. 

Як говорили і на території Наддніпрянщини, що в перших сподіваннях на німецький наступ були думки, що це ж німці, схожі на 1918 рік. Оскільки національні гасла у Німеччині все ж таки там тривали, вони формально дали можливість Словаччині проголосити незалежність, то в українців були певні сподівання. Але коли вже проголошувалося (у Львові – ред.), то на той час уже розуміли, що дуже мала ймовірність.

Саме через репресії проти українського національно-визвольного і незалежницького руху це було однією з причин того, що, зрештою, Німеччині так і не вдалося перемогти Радянський Союз, бо не вдалося Український національний визвольний рух задіяти в боротьбі проти Сталіна.

Саме український національно-визвольний рух у Західній Україні на певному етапі зрозумів, що союзників немає і боровся, як символ. Йдеться про Українську повстанську армію, яка і після завершення війни (Другої Світової – ред) без сподівань вже на перемогу, але продовжувала свою боротьбу підпільну. 

Яка тривала ще 15 років щонайменше.

Читайте також: Покоління Олега Ольжича на тлі доби: «Зрослась небезпека з відважним життям»

Головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. Архівне фото з відкритих джерел

—

Сергій Стуканов, опубліковано у виданні Українське радіо

Читайте також: 

• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Володимир Кубійович - на карту поставлено все…
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Мирон Коновалець. «Він ніколи не афішував те, що робив для брата»
•  Український Донбас: ОУН-УПА, дисиденти, виступи шахтарів проти радянської влади: 12 фактів
• Не бути рабом. Як українські дисиденти протистояли зросійщенню
• Розсекречені архіви про Винниченка. Спецоперація КДБ навколо «Заповіту борцям за визволення»
•  Історія ОУН почалася з порушення конспірації
• Розсекречені документи з архіву СБУ: Тарас Шевченко у Вашингтоні
• Як карали за жовто-блакитний прапор в СРСР