Ірина Фаріон: Аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох руський мір. Частина 59

Версия для печати

«У нас в країні є люди, які живуть відчуттями булгаковських героїв», — ці слова великої українки актуальні і понині.

На четвертому році вже великої війни реванш москвоязичія набирає обертів. І осиротілий після відходу Фаріон Львів все гучніше «гаваріт па-русскі». При повній, здається, байдужості центральної і місцевої влади до завоювання остаточної і повної мовної перемоги на власній землі.

9 серпня 2022 року, 168-й день великої війни

День, який запам’ятався українцям мемом про «Мамулічка, нада свалІВать», який Ірина Фаріон саркастично прокоментувала, як «російські туристи праві як ніколи». Саме цього дня ЗСУ здійснили обстріл аеродрому в Новофедорівці, в окупованому Криму.

«9 серпня 1852 року народилася берегиня українського і світового мистецтва славетна донька родини Терещенків Варвара Ханенко. Дикі московити заборонили їй відвідувати власний Музей, який Вона створила..., проте сьогодні цей Музей є домом для всіх притомних українців… Дякуємо, Велика подвижнице високого мистецтва і гідна донько родини Терещенків», — пише цього дня Ірина Фаріон, даючи покликання на програму про цю родину з циклу «Ген українців»: Богдан та Варвара Ханенки – меценати і хранителі мистецтва | Ірина Фаріон.

10 серпня 2022 року, 169-й день повномасштавного вторгнення дикої московії на святі українські землі.

З тимчасово окупованого на той час Херсону почали вивозити родини військових рф. Цю новину поширює Ірина Фаріон у своїй інформаційній стрічці.

«Нарід!!!! Нас 200 тисяч. То є добрий почин. Перемагаймо!!! Свободи не спинити! Дякую Вам за підтримку і за спільний розвиток каналу. Дякую. До праці», — повідомляє цього дня Ірина Дмитрівна і дає покликання на чергову політичну бесіду під назвою: «Булгаковщина в освіті. Гоголь, Шевченко, Короленко, Булгаков, Кузнецов | Ірина Фаріон».

Традиційно Ірина Дмитрівна свої передачі розпочинала на тлі запаленої свічечки, згадуючи полеглих побратимів-свободівців.

Ірина Дмитрівна пропонує нетипову розмову, яка присвячена не стільки тому, яку зброю тримає в руках наш воїн. А тому, що він думає, керуючи цією зброєю.

«Поговоримо про ці зміни, які мали бути у наших освітніх програмах. Зокрема про зміни, які мали б бути у зарубіжній літературі. Дисципліна, яка викликана у нашому освітньому процесі спеціально для колишніх випускників російської філології.

Тобто, ми жили з вами у суспільстві, яке неймовірно плекало тих, що дуже любили російську мову і російську літературу. І коли ми поволі починали відриватися від цього світу темряви, то якось тих всіх випускників, які тоді чорною хмарою сунули на ці факультети російської мови і літератури, треба було забезпечити роботою.

Тобто чи забезпечені роботою українські філологи, про це ніхто не дбав. А от забезпечити роботу російських філологів, це було головне завдання пост-колоніальної і постгеноцидної української держави. І для них вигадали дисципліну «зарубіжна література». І саме випускники російської філології, не германської, не романської, не класичної філології, читали цей дуже важливий курс, який колосально впливає на свідомість молодих людей. І як я знаю, щонайменше третина зарубіжної літератури - це була московська література. Література, яка виховала, як ми вже тепер бачимо, дикуна, варвара, агресора, просто нелюда. Не людське створіння. Звір на тлі якого - це просто Божа роса.

Основне завдання, яке ми сьогодні з вами маємо з'ясувати для себе через курс зарубіжної літератури, це те, яке сформулював нам найосновніший Наш провідник нашої держави і нашої нації Тарас Григорович. Зацитую: «Що ми, чиї сини? Яких батьків? Ким, за що закуті?». Сьогодні дуже багато хто з нас ставить запитання, за що нам це все?..

Перераховуючи майже 500-літню історію взаємин зі східним сусідом, Ірина Дмитрівна розмірковує, що після всіх жорстокостей, які демонструють московити, «мала б визріти думка про те, що ті, які так знищують Україну виховані на зразках якихось антилюдських текстів. Отже, на зразках тих текстів більше не мають вчитися наші діти. Бо якщо на них хочуть вчитися московити, то це вже їхня справа. А наша справа - вчити на інших зразках, які формують світогляд самодостатніх, вільних і сильних людей. Які не знищують когось. А які будують своє і не накидують нікому своєї думки. А вростають корінням в свою землю, як дерево… І от з уст одного із чиновників цього Міністерства (Міносвіти), який, я так розумію, очолює департамент з питань середньої освіти кононенка, це я так зрозуміла незмінний перехідний прапор від одного міністра до іншого, це такий собі у Міністерстві освіти форпост совка. Це таке збереження радянської системи освіти в її найгіршому варіанті, що асоціюється з прізвищем цього кононенка. Який був насторожі захисту русского языка в часи Табачника, потім в часи Гриневич, а потім в часи звісно що Квіта. (Довідково, Юрій Григорович Кононенко наразі не є начальником Головного управління загальної середньої та дошкільної освіти директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти у МОН України, остання подана ним декларація датована лютим 2024-го року. Але перебував на цій посаді від 2014 року. Незважаючи на те, що освіту отримав в росії, мав тісні зв’язки в країні-агресорці. А його дружина, згідно поданої ним декларації станом на лютий 2024-го року, зареєстрована в росії.)

І от під керівництвом такого кононенка спеціально створена комісія запропонувала залишити в шкільній програмі Гоголя, Короленка, Булгакова, Ільфа і Петрова і Кузнецова. Хто такий Гоголь для української літератури і української культури? Якщо дуже стисло, то одним словом - яничар.

А тепер кількома словами: «найбільша поразка України». Шлях в малоросію, шлях в поразку, шлях в божевілля, шлях в шизофренію, шлях у знищення своєї праці, шлях у внутрішню трагедію. Він сам про це сказав: «Сам не знаю, яка моя душа - хохлацька чи російська. А далі ще гірше.

Приходить до нього Осип Бодянський, професор Московського університету, який видавав там історичну українську бібліотеку, унікальний чоловік, це саме він відкрив Пересопницьке Євангеліє. Приходить до нього Бодянський в жовтні 53-го року (нагадаю, що Тарас Григорович (18)53-му році був засланий в степи казахські. Тоді, коли Гоголь собі приспокійно роз'їжджав італіями і жив у своє задоволення на гроші московського царя, Тарас Григорович відбував заслання за те і тільки за те, що писав свої вірші українською мовою). Я не вигадую, я просто цитую Тараса Шевченка. Бо коли його жандарми під час слідства запитали, звідки ж така популярність ваших творів, чому ж їх так читають і навіть вчать мову через те, Тарас Григорович відповів дуже легко і просто: «Тому і мабуть тільки тому, що по малоросійському написані». А Гоголь не писав по-українському, бо гоголь - яничар. Бо Гоголь хотів робити кар'єру в Петербурзі. Бо просто продавав свій талант. Великий талант. Бо Гоголь зненавидів те, що зрадив. І це не мої домисли - це мій висновок на основі ось цього. Осип Бодянський запитує Гоголя: “Як ви ставитеся до Шевченка?” Це (18)53-й рік. Шевченко на засланні. Шевченко вже видав свій Кобзар 1840 року, Шевченко підготував вже Чигиринський Кобзар, який не вийшов. Шевченко в 47-му році підготував Кобзар, який також світ не побачив. Що відповідає Гоголь Бодянському? Той Гоголь, якого зараз заведено в курс зарубіжної літератури? «Гарно, що й казати. Дьогтю занадто. Навіть більше, ніж поезії. Нам з вами, як українцям, се приємно. Але ж не у всіх такі носи. Та й мова. Нам треба писати по-російськи”, - каже Гоголь. - «Придурок. Задля нас, чехів, сербів єдиною святинею повинна стати мова Пушкіна». Бодянський взявся за голову і каже йому: «Що се ви? Ви ж малорос». На цьому розмова закінчилась. Минув якийсь час. Гоголя почало мучити сумління. І він згадав слова Бодянського про те, чи ви читали Шевченка. І раптом Гоголь згадує, що Шевченко колись надіслав йому вірш. Який він, Гоголь, в поганому настрої (а Гоголь через внутрішнє своє роздвоєння і постійну невідповідність змісту формі майже завжди перебував у поганому настрої) згадав і розгорнув цей вірш.

Ірина Фаріон цитує:

«За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові- отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать»…..

Ірина Фаріон провадить, цитуючи лист Гоголя:

«Але далі відбувається щось неймовірне. Мої гості пішли невдоволені. Вчора холод вийшов з моїх ниючих кісток. До мене вернувся добрий настрій і бажання не вставати за столу навіть тоді, коли кличуть обідати після вечірньої молитви. Я за звичаєм сидів біля свічки і раптом око натрапило на круглі повні літери, писані Шевченковою рукою, на круглі повні літери в рядках посвяти, написані кілька років тому. Я перечитав її раз, вдруге. Жар, палкіший від тліючого в каміні несподівано охопив усе моє тіло. До мене враз бурхливо нестримно прорвався зміст вірша. Прихована енергія кремінних слів «великий мій друже» викреслила в уяві історію Украйни, того кирпатого її Бояна, який навіть йдучи по Невському проспекту бачив лише свою дорогу, свою землю. Я дивився на вогонь свічки, намагався уявити його нинішнього. Але перед зором поставав лише той симпатичний, надміру соромливий юнак, на викуп з кріпацтва якого давали тоді скільки хто міг – майже всі українці в Петербурзі і багато щедрих на добро великоросів.

Мене ще ніколи так не пекло усвідомлення вчиненої несправедливості. Я зрозумів, що зверхньо сперечався з Бодянським, і лише тепер розгадав, чому. Я заздрив Шевченкові. За те, що він зумів взяти в своє серце дух і силу землі, на якій зріс, мелодію мови свого народу, і не розгубив їх, не перелицював, лише огранив і дорогими коштовностями роздавав кожному, хто не лінився брати. Того кирпатого її Бояна тобто Шевченка. Я колись також був сповнений таким духом, але вистачило його лише на “Вечори біля Диканьки” і “Тараса Бульбу”. А потім він чи розвіявся по просторах Росії, чи розтрясся на дорогах Європи. Нічого на когось злитися, шукати винних у власних промахах і невдачах. Що в молодості сіяв – старість збиратиме».

Те, що посіяв Гоголь в молодості, закінчилося шизофренією. Закінчилося тим, що його заживо поховали. Закінчилося тим, що він палив свої наступні томи «Мертвих душ». А для Шевченка закінчилося земне життя безсмертям. Бо в кожній другій хаті висить його портрет. І в мене зокрема також. І Шевченкові гасла сьогодні є основною мотивацією для воїна, що тримає зброю в руках: «Вражою злою кров'ю волю окропіте»; «і мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній новій» (Гоголь про це не пише); «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Борітеся, поборете»; «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя, а то залізете на небо, і ми не ми, і я не я, і все те чув, і все те знаю, нема ні пекла, ані раю».

Гоголь визнав свою поразку. Через те Гоголя треба вчити в цьому курсі, щоб наші з вами діти ніколи не обирали шляху Гоголя, тому що шлях Гоголя - це в колонію Москви. А шлях Шевченка - це у вільну, соборну самодостатню Україну. Ту, за яку ми змагаємося. Це дуже стисло я вам окреслила чому треба вивчати Гоголя в програмі чи зарубіжної літератури чи можна би було його вивчати в програмі з української літератури... Я апелюю тим своїм дуже коротким екскурсом у Гоголя і Шевченка до тих українців, які ще не вийшли з полону Московського язика: «Вертайте додому. І Гоголь тут - яскравий приклад», — говорить Ірина Дмитрівна.

І переходить до аналізу «ще одного яничара на прізвище Короленко - дуже вилюбленого пісатєля в русской літєратурє. Який абсолютно без потрібний для сьогоднішньої української молоді. Читаю епізод, який стався ще з одним і яничаром, вже в XX столітті, а не в XІX-му. Отже, під час якого з процесу Міхновський, засновник українського націоналізму, виступав як оборонець з блискучою промовою. До нього підійшов Володимир Короленко, один з наймодніших московських письменників того часу. (Який же ж він московський, коли він -енко. Якби він був Корольов, то я би напевно говорила про його московську етнічність. Якщо ж він -енко, то батько його з центральної України, а може й козаком був. А син став уже московським козачком. Один із наймодніших московських письменників того часу, адорований, тобто прославлюваний тодішнім суспільством, по походженню українець, і з висловами захоплення простягнув свою руку.) Щоб познайомитися з блискучим правником, засновником українського націоналізму Миколою Міхновським. Міхновський, - цитую ще одну геніальну націоналістку Олену Телігу, - не розтанув Міхновський від проміння сонця слави пануючої нації. І, сховавши свою руку за спину, коротко і ясно заявив: «Я зрадникам свого народу руки не подаю». Чим глибоко образив Короленка. Це Олена Теліга так розповіла про зустріч великого націоналіста Міхновського і великого зрадника талановитого Короленка. Чи потрібно нам у навчальній програмі вивчати твори українських ренегатів і зрадників? Хіба для того, щоб навести цей епізод. Хоча б для того, щоб викликати огиду до людей, які зраджують свою культуру і служать убивцям. Бо ті убивці сьогодні, в 21 столітті вбивають навіть дітей. Тобто історія з Короленком і заведення його в програму зарубіжної літератури - це дикунство.

Але це ще не все. Тому що у програмі з зарубіжної літератури залишають ще одного чєловєка. Цей вже точно немає ніякого стосунку до української крови. Бо це, можливо, етнічний москвит. Але з огляду на його прізвище булгак, предки очевидно були татари. Або може монголи. Тобто воно геть чуже. Але воно припхалося на наші святі Київській пагорби з Орловської губернії. І припхалося для того, щоб на нашій святій українській землі втілювати московську імперську ідею. Будувати московську імперію на кістках українців. І на основі чого я роблю такі висновки? Та на основі того, що його армія УНР мобілізувала до армії, нашої Української армії Петлюри, УНР. Воно втекло. Воно дезертирувало з тої армії і записалося до білогвардійців. І ось він, в самому центрі Києва, в серцевині Києва, білогвардійська потвора, яка пропагує ідеї вєлікай, нєдєлімай русскай імпєріі. І його твори і його життєпис мають вивчати українські діти? І зокрема напевно українські діти мають спостерігати у Білій Гвардії рисунок якогось там ніколки, героя на печі, де зображено, цитую, голову з отвісшими вусами в папасі з синім хвостом з підписом: «Бєй Петлюру». Нормально цінувати такого пісатєля, з таким світоглядом в українській школі. І то в час війни. І це ще не все. «Сволочь он», - с ненавистью продолжал Турбин, ведь он же сам не говорит на этом языке. Я позавчера спрашивал этого каналью (а каналья він тільки через те, що говорить українською мовою), доктора Курицкого, видите ли, он разучился говорить по-русски с ноября прошлого года. Был Куріцкій, а стал Курицький. (І його плющить, цю сволоту, персонально Булгакова, від того, що очільник скажімо так Міністерства охорони здоров'я при Петлюрі говорить українською мовою. До речі, саме з ним Булгаков вчився на одному курсі, студіючи медицину. Саме Дмитро Одрина, з якого списував портрет Булгаков, був найкращим студентом. А Булгаков чи не найгіршим був студентом. Дякувати Богу, лікаря з нього не відбулося. Бо він не тільки душі отруював би, а ще й тіла би нівечив.
Ще одна фраза від цього імперця: «Я бы вашего Гетьмана за устройство этой маленькой Украины повесил бы первым». (Це він говорив про Скоропадського). Кто запретил формирование русской Армии? Гетьман. Кто терроризировал это население этим (послухайте!) гнусным языком?» Те, що я кажу, Булгаков через свого героя називає «гнусним язиком», «которого и на свете не существует». Чуєте, нас нема! Це те саме, що зараз каже Путін. «Мы все русские. Кто развёл всю эту мразь, с хвостами на головах?».

Ось один із творів - «Собаче серце» - залишено в навчальній програмі!

Недолугі скажуть мені, це ж мова його героїв, а не його власна. Ні, це власна позиція і світогляд імперця Булгакова. І це підтверджено тим, що всі його твори, зокрема «Білу гвардію», ніхто не заборонив в Совєтському Союзі. В тому Совєтському Союзі, який начебто не сприймав білого руху. І навіть більше - Булгаков вступив до спілки пісатєлєй 1934 року. Тоді, коли наших письменників розстрілювали, зокрема конгеніального письменника Валер'яна Підмогильного. Який на кільканадцять голів вище за своїм талантом, ніж такий собі булгак. Який заліз на наші з вами Київські пагорби. І оце наші діти мають вчити.

Завершу про цю жертву хворобливої ідеології цитатою теперішніх недорік, неадекватів, теперішніх недоукраїнців, малоросів або яничар, ренегатів і відступників. «Зараз пише якесь (тут і далі курсивом виділено те, як цю цитату коментує Фаріон) переживаємо відчуття емоційно дуже схожість з відчуттями булгаковських героїв (чуєте? У нас в країні є люди, які живуть відчуттями булгаковських героїв. Не героїв Валер'яна Підмогильного, не героїв Уласа Самчука, не героїв Євгена Маланюка, не герої геніального Багряного. Вони, ці довбні, живуть героями булгакова) по відношенню (оце відразу вказує на те, що ці істоти мови української не знають) до незрозумілої України, що виникла цілком несподівано. (Чуєте, в головах дебілів Україна виникла несподівано!) Подібне відчувають нинішні україно- та російськомовні українці (нема російськомовних українців, є яничари, такі яничари, яким був Гоголь!!) по відношенню до незрозумілої Росії. Яка раптово стала чужою. (Чуєте? У нас в країні жили люди, для яких Росія щойно після 24 лютого стала чужою. Ви нещасні істоти. Ви завели цю війну в країну, якщо ви з такими зогнилими мізками жили на нашій святій землі). І цього достатньо, (чуєте, який висновок вони роблять, оці струхлявілі мозком?) І цього достатньо, щоб вважати письменника своїм у Києві в Україні з усіма складностями відокремлення колишньої колонії від митрополії».

Ось вона, українська поразка всередині країни. Ось вона, соціальна основа приходу Путіна захищати булгаковський дух. І тепер рішення Міністерства освіти на чолі з Шкарлетом, на чолі з партією зелених, залишає булгаковський дух із духом ось цього смороду. Який вам щойно процитувала, в зарубіжній літературі.

Висновок. Коли ми переможемо Москву? Коли ми переможемо в собі «руський мір»? Сьогодні я давала інтерв'ю на черговий youtube-канал одній чарівній пані. І вона мене теж запитала: «Якщо би здох путін, чи це би дало визволення Україні»? То я їй відповіла і відповідаю тут вам. Суть не в тому, щоб фізично здох путін, він обов'язково здохне. Суть в тому, аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох «руський мір». І щоб навіть нікому не спадало на думку оці стовпи «русской ідеї», зокрема булгакова, заводити у шкільні програми.

Про Ільфа і Петрова я навіть аналізувати не буду, бо це смішно. Єдине скажу, що твір пана Кузнєцова, який називається «Бабин Яр», вартий уваги. Понад то, Кузнєцов з виразним московським прізвищем, писав цей твір українською мовою. Він не міг його видати українською. Щойно, здається в 2007 чи восьму році, ми змогли прочитати цей твір Кузнєцова українською мовою. І важливо, що йдеться про Бабин Яр, в якому загинули люди різних національностей. І передусім, звісно українці. Загинуло їх там понад 100 тисяч. І передусім в Бабиному Яру було розстріляно українських націоналістів…

Отже, панове, ми пускаємо в широкий світ наших дітей. Поки що ми не можемо змінити цієї влади. Поки що у нас є той головнокомандувач, який є. Дай Боже йому не схибити і не піти на жодні перемовини із сатаною. Натомість підуть до школи наші діти. І наші діти візьмуть підручник зарубіжної літератури. То як ви там побачите булгакова, то посадіть свою дитину і розкажіть, що це ворог. І що якщо його треба прочитати тільки для того, щоб знати, як боротися з булгаковщиною. І поясніть дітям трагедію Гоголя. Що шлях Гоголя - це шлях в поразку.

Більше про це можете подивитися у моїй студії, яка має здається півмільйона переглядів (дуже дякую вам за це) про Миколу Гоголя. Студія дуже трепетна. Я намагалася зайти у внутрішній світ цієї дуже трагічної і надзвичайно талановитої постаті. Яка стала жертвою власної зради.

А закінчу нашу з вами бесіду тим, що мені найбільше болить. А найбільше мені болять полонені з Азовсталі. Тому максимально говорімо зараз про цю трагедію, кричимо на цілий світ, кричимо у вуха перед усім нашій владі, яка вивела їх у полон. І навіть у день страти, публічної страти, дикої, не здатна була оголосити трауру, а розповідала нам про те, як кораблі з зерном вирушили годувати світ. Що я про це думаю? А я думаю про це словами Степана Бандери, якого так боїться Путін. І правильно робить: «Якщо межи свободою і хлібом обирати хліб, то втратите і хліб, і свободу.» І що активніше наша власть щодня нам розповідає про вивезення зерна, а менше говорить про наших воїнів, то більше ми віддаляємо нашу перемогу.

Станьмо на сторожі наших високих правдивих цінностей спершу. Наші герої, а потім вже хліб. Бо не буде для кого той хліб на нашій святій землі пекти.
Слава нації, смерть ворогам! Я впевнена, що ми наблизили нашу перемогу всупереч всьому ще на тиждень.

Цього ж дня, 10 серпня 2022 року, три роки тому, Ірина Фаріон звертає увагу своїх прихильників на аналітику про те, як два одіозних лідери - Угорщини Віктор Орбан і тоді ще колишній президент США Дональд Трамп, об'єднуються для спільних дій після 2024 року. Зараз чимало їх алогічних дій вказують на те, що ця співпраця давно схожа на відносини двох агентів одного куратора - кремлівської фсб.

«Вчора, у Львові, у легендарній кнайпі-ресторані "КРИЇВКА" на запрошення пречарівного колективу мала оргію Слова з фантастичною авдиторією. Найважливіше, що, крім любих львів'ян, там були харківці, херсонці, житомиряни... Сьогодні Львів - це фокус усієї нескореної України в одному історично взятому націоналістичному місці - площі Ринок, де з подання Степана Бандери Ярослав Стецько проголошував Акт про відновлення Української Держави 30 червня 1941 року.

Говорили про мову як зброю і кордон нації в історичному контексті: від Богдана Хмельницького з його "межі моєї мови - це межі моєї держави" до знакової мапи українських говорів 1871 року, відтак мовних плакатів моїх студентів-архітекторів і дизайнерів Львівської політехніки до сучасної національно-визвольної війни, де Мова - це вертикаль нашої перемоги, наш джавелін, енлав і гаймерс і на фронті, і в тилу. Бо Вона - це ідентифікатор нації. Бо вона втримала нас, коли державу той самий московський ворог розстріляв ще 1654 року», — пише Ірина Фаріон, ілюструючи сказане світлинами:

І продовжує: «Особливо дорога для мене світлина поміж двома парубками-херсонцями, бо це соняхи нашої святої нескореної херсонської землі.

Проте символом нашого переможного і світлого майбутнього стала майже річна дитинка, що брала найактивнішу участь у нашій бесід про велетів сили нашого Слова: Франка, Шевченка, Лесю. Усе це разом відбувалося під чаром упівських декорацій криївки, які сьогодні перестали бути декораціями, а стали реальністю сучасної великої національно-визвольної війни з дикою москвою. Не віддамо ні крихти нашої святої землі, не подаруємо жодного страченого українського життя, відплатимо жорстко, доглибно і стокарно.

Дякую кожному, що священнодіяв упродовж понад двох годин через Слово наше, в яке москва стріляє передусім... А ми не просто відстріляємося, ми назавше поховаємо язик у наших чорноземах.

І звісно, запрошую до "Криївки", щоб не лише тіло підсилити стравою, а Духом здійнятися від войовничої сили наших великих предків: ОУН-УПА. Бо ж "Батько наш Бандера...".
Дякую, Вікторе! До неминучої перемоги!»

Далі буде.

Початок дивіться тут:

• «Фаріон дана нації на виріст» Частина 1
• Ірина Фаріон: «Чому теперішні події - це спосіб вилікувати Україну і світ» Частина 2
• Ірина Фаріон: Прошу не вітати мене з восьмою мартою. Я її не знаю Частина 3
• Ірина Фаріон: З уродинами, Тарасе Григоровичу!!!! Частина 4
• Ірина Фаріон: За московським язиком ідуть московські танки Частина 5
• Ірина Фаріон: «Люди! Навіть найгірший суржик кращий за москвоязик» Частина 6
• Ірина Фаріон: Ніякого язика балалайок!!!) Частина 7
• Ірина Фаріон: «Кожне московське слово сьогодні - це поширення окупації Путіна» Частина 8
• Ірина Фаріон: «Ми досі не закрили своє "ідеологічне небо" постатями Бандери, Шухевича, Мазепи» Частина 9
• Ірина Фаріон: «Російською мовою України ніхто і ніколи не збудує» Частина 10
• Ірина Фаріон: Ще такий ся не вродив, аби впокорив українців Частина 11
• Ірина Фаріон: «Не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву» Частина 12
• Ірина Фаріон: Наші джавеліни - це є наша історія, тому що історія - це є те, що завжди Частина 13
• Ірина Фаріон: Мужніймо. Глибшаймо. Мудрішаймо. Перемагаймо Частина 14
• Ірина Фаріон: Російськомовний українець - це такий самий оксюморон, як і живий труп Частина 15
• Ірина Фаріон: Питання мови - це питання влади, а не мінливої чи ситуативної комунікації Частина 16
• Ірина Фаріон: Не буде ментальних змін - буде поразка у всьому Частина 17
• Ірина Фаріон: Неможливо захиститися ззовні, якщо всередині пасуться колаборанти Частина 18
• Ірина Фаріон: Коли “у голові гнила підошва, здохлий кіт, горох і капуста” Частина 19
• Ірина Фаріон: Можете уявити не англомовного британця?! Частина 20
• Ірина Фаріон: Наша мрія - смерть москви до останнього кацапа Частина 21
• Ірина Фаріон: Світ належить переможцям, а не угодовцям і "миротворцям" поразок. Частина 22
• Ірина Фаріон: На чолі перемоги може бути лише одна ідеологія - ідеологія націоналізму. Частина 23
• Ірина Фаріон: Якби Україна виграла мовний фронт в 90-х, москви б яко варвара, не було б Частина 24
• Ірина Фаріон: Має минути наша вторинність і залежність від будь-яких векторів Частина 25
• Ірина Фаріон: Війна не лише вбиває - вона народжує Героїв і сталить Націю. Частина 26
• Ірина Фаріон: У тилу наші кулі - Мова, Пісня, Церква. Частина 27
• Ірина Фаріон: «Трампівсько-путінське "мир" - це для нас смерть». Частина 28
• Ірина Фаріон: Нас, українців, перемогти неможливо. Служімо один одному. Частина 29.
• Ірина Фаріон: «Щоб визволитися - читайте Дмитра Донцова». Частина 30
• Ірина Фаріон: Тільки розтрощена москва - запорука спокою у світі. Частина 31
• Ірина Фаріон: Не той пріоритет, чоловіче: Україна, перемога, мир. Частина 32
• Ірина Фаріон: Хто не захистить своєї мови, втратить свої території. Частина 33
• Ірина Фаріон: Час реально ставати надзвичайно радикальними. Частина 34
• Ірина Фаріон: Ми не перестанемо виховувати націю на прикладі українських Героїв. Частина 35
• Ірина Фаріон: Все, що поза Правдою і поза Відданістю - воно нас вбиває. Частина 36
• Ірина Фаріон. ДіЯгноз – Арєстовіч: малий про великих. Частина 37
• Ірина Фаріон: Московський язик - це тавро маргіналів. Частина 38
• Ірина Фаріон: А арєстовічь - бидло московське - і далі вєщятиме? Частина 39
• Ірина Фаріон: Якщо інформаційний простір брудний, то тоді бруд в головах. Частина 40
• Ірина Фаріон: Малі ніколи не визнають великих. Тому обирають собі подібних, а не звитяжців. Частина 41
• Ірина Фаріон: Ставаймо нацією з колючками. Частина 42
• Ірина Фаріон: Найбільше ненавидять те, що зрадили. Частина 43
• Ірина Фаріон: «Неможливо Україну завоювати, якщо не спертися на малороса». Частина 44
• Ірина Фаріон: Законодавче поле української мови не має національного характеру. Частина 45
• Ірина Фаріон: Мова без історії і мова без політики - це тіло, яке несуть на цвинтар. Частина 46
• Ірина Фаріон: Тому у нас і війна, бо не вибудовано мовно-ментального кордону. Частина 47
• Ірина Фаріон: Громадянство і мова - це зброя. Частина 48
• Ірина Фаріон: Вся трагедія українців полягає у бракові націоналізму. Частина 49
• Ірина Фаріон: Цькують лише слабких. То ставаймо сильними, як Бандера. Частина 50
• Ірина Фаріон: Все зараз в руках українського суспільства. Частина 51
• Ірина Фаріон: Наша влада не вміє діяти чесно, відкрито. А намагається затягувати час, щоб розв’язувати свої приватні інтереси. Частина 52
• Ірина Фаріон. Україна переможе тоді, коли повсюдно переможе її мова. Частина 53
• Ірина Фаріон: «Мова - гамерси в тилу і пароль на фронті». Частина 54
• Ірина Фаріон: Мова не може бути модною. Це Божа даність. Як батьки Частина 55
• Ірина Фаріон: Лише меч може принести мир. Частина 56
• Ірина Фаріон: Безпека світу - це безпека України. Частина 57
• Ірина Фаріон: Українцям треба ставати месником і відплатником. Частина 58

На цю тему:

• За українську мову стріляють у скроню - "Свобода" про розстріл Фаріон
• Похорон Ірини Фаріон у Львові: мовознавицю в останню путь проводжають люди зі всієї України. "Українська" влада похорон ігнорує (ТРАНСЛЯЦІЯ)
• Ірина Фаріон померла у лікарні після замаху
• Глава УГКЦ засудив вбивство Фаріон
• У Львові розстріляли Ірину Фаріон - вона захищала Мову
• МВС показало відео затримання і допиту підозрюваного у вбивстві Фаріон
• Студенти Київського політеху вимагали відставки ректора