Історія зниклих поселень в Україні: німецькі колонії Луганщини

Як німці опинилися в степах Дикого поля

Історія німців на Луганщині почалася зі знищення Запорізької Січі. У 1775 році Катерина II ліквідувала останній оплот козацької вольниці, і перед імперією постала проблема: як освоїти величезні степові простори, що залишилися порожніми? Так Катерина II вирішила залучити до колонізації іноземців.

"4 грудня 1762 р. Катерина II видала Маніфест про запрошення іноземних колоністів у Росію", — йдеться у дослідженні Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Проте перший маніфест був настільки незрозумілим, що вже 22 липня 1763 року довелося видати новий указ — з детальними умовами переселення.

Привабити колоністів було непросто. Але Катерина II запропонувала справді щедрі умови: землю без плати, 30-річне звільнення від податків, довічне звільнення від військової служби, право відкривати підприємства та вільно сповідувати свою релігію. Для німців, які втікали від релігійних переслідувань і нестачі землі в Європі, це була справжня приваблива пропозиція.

15.09.1911 р., колонія Остгейм, gromadashid.com.ua

На Луганщину німці почали переселятися лише на початку XX століття. Станом на 1910 рік власне у Луганську проживало 116 німців (0,2% міщан всього міста. Але переважна більшість німців селилася не в містах, а створювала сільські колонії: Гогенфельд, Ольгафельд, Фромондієр, Грегоріус, Марусине. Засновником одного з перших німецьких поселень – Міллерова (наразі воно перебуває у складі Ростовської області РФ) – став ще 1786 року капельмейстер придворного оркестру на прізвище Міллер. Часто в назвах поселень поетично відображалися особливості місцевості. Так, Тельманове колись називалося Остгейм — "східна батьківщина". Були й інші промовисті назви: Розенфельд — "поле троянд", Вассеррайх — "водна імперія", Корнталь — "хлібна долина", Гейбуден — "дім, сповнений сіна". Серед колоністів були прусські, баденські та саксонські німці. Чимало з них становили меноніти — представники протестантської течії, які тікали від релігійних переслідувань. Переїжджали переважно з інших регіонів Катеринославської губернії, де вже існували німецькі поселення.

Привілеї та господарство колоністів

Умови, які пропонувала російська влада німецьким переселенцям, виглядали неймовірно вигідними на тлі жорсткої кріпосної системи того часу. Кожна родина отримувала 65 десятин землі — це майже 70 гектарів. Для порівняння: українські селяни часто мали лише кілька десятин.

Волдемар та Валентин Шульц, 1896 р, gromadashid.com.ua

На десять років колоністи звільнялися від будь-яких податків і назавжди — від військової служби. Вони могли відкривати фабрики, варити пиво, вільно торгувати. Такі пільги здавалися фантастичними для європейських селян, які в Німеччині чи Швейцарії потерпали від малоземелля, податків та релігійних утисків.

Німецькі колонії мали особливу правову систему.

"За законодавством, колоністи не мали права в перші десятиліття після переселення ділити свої наділи, і всі землі перебували звичайно у вічно-потомственому володінні цілої колонії, без права відчуження", — йдеться у дослідженні. 

Землі розподіляли подворно або породинно, без дроблення. Двір переходив одному із синів — часто молодшому, на якого покладався обов'язок утримувати старих батьків та інших членів родини, які залишилися без землі. Така система дозволяла зберігати великі господарства. У колоніях, віддалених від портів, німці будували підприємства з переробки зерна. Розвивалося також молочне тваринництво, бджільництво, інколи шовківництво та садівництво. Основою господарства була праця сім'ї без залучення найманих робітників. Це принципово відрізняло німецькі колонії від українських сіл із поміщицькими маєтками та системою панщини. Німці вважалися працьовитими та заможними господарями, що викликало як повагу, так і заздрість у сусідів одночасно. 

Понад три десятка колоній

Після встановлення радянської влади становище німецьких колоній кардинально змінилося. З одного боку, більшовики декларували рівність народів і створювали національні структури. 15 липня 1920 року було утворено Наркомнац національних меншин, а з серпня 1925 року в Луганській та Старобільській округах працювали німецькі секції.

Німецькі колоністи ХIХ ст.

Перепис 1926 року зафіксував у Луганському окрузі 7575 німців (1,22% населення), у Старобільському окрузі — 1405 осіб. Разом 37 німецьких та 3 змішані колонії існували в семи районах.

Плакат, що розповідає про перепис населення 1926 року

Дослідник Василь Сивалапов у праці "Німецькі колонії на терені Луганської округи у 20-30-ті роки XX століття" детально описав ці поселення. У Новосвітлівському районі існували колонії: Бурчак-Михайлівка (пізніше Калинівка), Михайлівка (Луначарівка), Ново-Федорівка (Ульянівка), Анисимівка (Шмідтівка), Гогенфельд (Буденівка), Ольгинка ( сучасна назва — Енгельс) тощо. 

Генеалогічні форуми зберігають навіть прізвища мешканців окремих колоній. Так, у Катеринівці жили Лебтаг, Мальман, Мельман, Шолінберг, Балко, Матіас, Вехтор, Шмідт, Гаузер, Куголь, Пліс. У Голубівці — Кунцман, Шефер, Лук, Гаузер, Полле, Дік, Курц, Цанфер, Лінк, Метус, Прайшоф, Фрейст, Ранге, Пранге, Штейн, Шульц, Фрейст, Матус, Дікман.

З іншого боку, радянська влада почала обмежувати колоністів. Аграрна реформа УСРР позбавила німців частини орної землі. Якщо за царських часів луганські німці вважалися заможним селянством з великими наділами, то тепер їхні господарства зменшувалися. Втім, німецькі колонії продовжували функціонувати. Працювали німецькі школи з викладанням рідною мовою. Діяли культурні осередки, лютеранські та меннонітські парафії. Німці зберігали свою ідентичність, мову, звичаї — що згодом стало для них вироком.

Репресії та депортації

У 1930-х роках сталінський режим почав цькування національних меншин. 1938 року, згідно з постановою Раднаркому України, було ліквідовано всі німецькі навчальні заклади. Закрилися школи, технікуми, навіть Одеський німецький педагогічний інститут. Німецька мова зникла з освіти. У 1938-1939 роках ліквідували німецькі колонії як адміністративні одиниці. Всі національні райони та сільради перетворили на звичайні. Поселення почали перейменовувати на новий лад. А з початком Другої світової війни німці опинилися під підозрою як потенційна "п'ята колона". Після нападу Німеччини на Радянський Союз сталінська національна політика зазнала змін і влада побоювалась потенційної “п'ятої колони” в тилу. 

Депортація німців, фото з відкритих джерел

22 вересня 1941 року Державний комітет оборони СРСР прийняв постанову "Про переселення німців із Запорізької, Сталінської і Ворошиловградської областей".

"Згідно з якою депортовано до Казахстану 31 320 німців із Запорізької області (із них 30 720 — в Актюбінську область) і 2590 — із Ворошиловградської (нині Луганської) області (в Кустанайську область)", — фіксує Енциклопедія Сучасної України. У першу чергу переселяли чоловіків віком від 16-ти до 60-ти років. Родинам давали лічені дні на збори. Інколи — буквально години.

 "Глав сімей викликали в міліцію або місцеві органи влади, де їм під розпис повідомляли, що вони будуть вислані, і щоб вони були готові в будь-який час в повному складі сім'ї для відправлення", — описує процедуру видання "НВ".

Забрати з собою можна було лише кілька торбинок і валіз. Майно залишалося. Будинки переходили іншим мешканцям або стояли порожніми. Хто відмовлявся від виїзду, підлягав кримінальному переслідуванню разом із усією родиною.

Формальним приводом для депортації стали звинувачення в потенційній нелояльності та можливому шпигунстві на користь гітлерівської Німеччини. Жодних доказів масового співробітництва луганських німців з нацистами ніколи знайдено не було. Депортація була суто етнічною чисткою під надуманим приводом. 2590 людей — це приблизна кількість німців, які залишилися на Луганщині на момент депортації.

Один з вагонів, в яких перевозили депортованих німців, які жили на території СРСР, Фото: DR

Луганських німців вивезли до Кустанайської області Казахстану — у холодні степи, де взимку температура опускалася до мінус 40 градусів. Депортовані потрапляли під режим спецпоселень — фактично концтаборів під відкритим небом. Чоловіків мобілізовували до так званої "трудової армії" — будували заводи, працювали на лісозаготівлях, у рудниках.

Умови були нелюдськими: голод, холод, важка праця, відсутність медичної допомоги. Багато депортованих не пережили перших років. Смертність була особливо високою серед дітей та літніх людей.

Родини розривалися. Чоловіків відправляли в одні табори, жінок з дітьми — в інші. Зв'язок між ними був майже неможливий. Діти часто втрачали батьків і опинялися в дитячих будинках, де їм забороняли говорити німецькою. 

29 серпня 1964 р., тобто через 23 роки після депортації, Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 29.08.1964 № 2820-VI скасувала огульні звинувачення відносно депортованого німецького населення, але це були лише слова на папері. А указ, що зняв повністю обмеження у свободі пересування й підтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий аж у 1972 році. Але повертатися було вже нікуди.

Від німецьких колоній Луганщини майже нічого не збереглося. Там вже жили інші люди. Будівлі перебудували чи зруйнували. Назви змінилися ще в 1930-х. На місці знесених костелів будували клуби або навіть колгоспну їдальню, як у колонії Грюнталь. Навіть пам'ять про німецьке минуле цих місць затерлася в радянські часи — про неї не говорили, не писали, не згадували.

У 2016 році в Сіверськодонецьку відбувся захід на вшанування пам'яті жертв депортації за участю громадської організації "Товариство німців Лисичанська". Це один із небагатьох прикладів збереження пам'яті про луганських німців, адже більшість депортованих так і залишилася в Казахстані. У 1990-х роках, коли відкрилася можливість еміграції, чимало німців виїхало до Німеччини. Їхні нащадки живуть тепер у Берліні, Гамбурзі, інших містах — і майже нічого не знають про Гогенфельд, Ольгафельд чи Грюнталь, звідки походили їхні діди та прадіди.

—

Марина Терещенко, опубліковано у виданні ТРИБУН

Читайте також: 

•  Національні меншини Києва 1920-1930 рр.: демографія, соціальне становище, мова та побут
• Як Росія віками знищувала і продовжує знищувати народи
• Забуті подробиці Першої світової війни, про які нагадує нинішня війна з Росією
• Герої ОУН і УПА у лавах Червоної армії
•  Багато українців виступали проти введення радянських військ у Чехословаччину 1968 року. За це розплачувались свободою
•  Страшний баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?
• І знову Україна розплачується за німецькі помилки