Михайло Брайчевський: той хто першим спростовував кремлівську пропаганду

Версия для печати

 Михайло Брайчевський був одним із дуже небагатьох, хто зумів у часи відлиги повернутися до української історичної школи 1920—1930-х, яка була ліквідована сталінщиною, і своїми фундаментальними дослідженнями підтвердив та примножив висновки академіка Грушевського про тисячолітню Русь — першу Українську державу, яку створив український етнос.

Михайло Брайчевський (1924—2001) увійшов в історичну науку з кінця 1950-х і став відомим після публікації двох фундаментальних праць: «Коли і як виник Київ» та «Походження Русі». 

Від 1959-го по 1968 рік науковець працював в Інституті історії України. Але минулого року в цій установі про столітній ювілей Брайчевського забули, тож є сенс нагадати, за що, власне, Михайла Юліановича називають найвизначнішим українським істориком періоду другої половини ХХ століття. 

Він першим порушив питання щодо відтворення по-варварськи зруйнованих святинь українського народу — Успенського собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Дожив до їх відновлення і заповів по смерті розвіяти свій прах біля стін Михайлівського собору.

Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка

Монографія «Коли і як виник Київ»(1963)

Найпопулярнішою версією щодо початку історії Києва є легенда про трьох братів — Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Михайло Брайчевський науково довів, що цей стародавній переказ — не вимисел літописця.

Кий був реальною історичною особою — полянським князем (поляни — праукраїнське плем’я), що жив наприкінці VI—на початку VII ст.

Він мав дипломатичні зв’язки з візантійським імператором, зробив невдалу спробу закріпитися у пониззі Дунаю і, нарешті, виступив у ролі засновника Києва, збудувавши на Старокиївській горі перше укріплення — замок (його знайшли археологи), що й названий ім’ям Київ. 

Кий започаткував князівську династію Києвичів. Її останнім представником був Аскольд — видатний правитель, що прославився досягненнями як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.

«У ІХ—Х ст. Київ був найбільш значущим містом Східної Європи», — стверджує Михайло Брайчевський.

Свої висновки він обґрунтував на підставі вивчення численних археологічних матеріалів, добутих на розкопках, і зіставлення їх з інформацією з руських літописів, візантійських хронік та вірменським епосом. 

Монографія «Походження Русі» (1968)

Ця праця вийшла у часи, коли радянська історична наука пропагувала концепцію походження російського, українського та білоруського народів з єдиної та міфічної «древнерусской народности» і в такий спосіб обґрунтовувала історичну закономірність «злиття націй».

Брайчевський у своєму дослідженні спростував улюблену кремлівську ідеологему про «спільну колиску трьох народів-братів» і довів, що державне об’єднання слов’янських племен, яке в ІХ ст. отримало назву Русь, постало на споконвічних українських землях і його первинним ядром були «Середня Наддніпрянщина з Києвом, Черніговом, Переяславом».

Читайте також: Заборона української мови: документи XVII – XX століть

Стаття «Приєднання чи возз’єднання?» (1966 р.)

1954 року вийшли «Тези ЦК КПРС до 300-ліття возз’єднання України з Росією», які маніпулятивно обґрунтовували колоніальний статус України й утверджували думку про неможливість її розвитку без росії. Після публікації «Тез» термін «возз’єднання» набув сили канонічного, а слово «приєднання» вважалося за крамолу. 

Брайчевський став єдиним, хто насмілився тоді у цій темі висловити українську точку зору. У статті «Приєднання чи возз’єднання» він знищив дощенту всі постулати кремлівських «Тез». Свої наукові аргументи науковець подавав ось так: «Академічний словник російської мови слово «воссоединять» тлумачить таким чином: «Вновь соединять разделённые части целого (народа, коллектива и т. п.), снова собирать воедино распавшееся целое». Отже, йдеться про возз’єднання народу, а не народів. З погляду історичного, це є елементарним невіглаством: Україна та росія до 1654 року ніколи не були об’єднані».

Брайчевський докладно і поетапно пояснив, у який спосіб поставала імперська інтерпретація історії України. Доктор історії Юрій Кухарчук називає Брайчевського першим радянським істориком, що «відверто і принципово кинув виклик пропагандистським структурам, не тільки викривши брехливість їхньої тези про нібито споконвічне прагнення українського народу до статусу колонії в Російській імперії, але й показавши, що партійна пропаганда свідомо і цілеспрямовано фальсифікує історію взаємин України з Росією… і цим він врятував честь української академічної науки». 

Читайте також: Почему Мазепа — архитектор европейской Украины¹

Стаття «Приєднання чи возз’єд-нання?» машинописним передруком розійшлася всією Україною і потрапила за кордон. В Академії наук УРСР не на жарт перепудилися, і влітку 1974 року в Інституті історії відбулось закрите обговорення статті, на якому автора гостро засудили.

Петро Толочко, один із «суддів» на тому засіданні, висловлював такі претензії: «Автор не спеціаліст… Переяславська рада — це торжество історичної справедливості; автор протиставляє український народ російському… Брошура негативна і шкідлива. Автор повинен її засудити». (Невдовзі Петро Толочко став академіком НАНУ, а напередодні широкомасштабної агресії у січні 2022 року він ще виступав на «круглому столі» Російського історичного товариства, присвяченому 368-й річниці Переяславської ради, де головував директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін). 

Брайчевського з академічного Інституту історії за ту статтю звільнили. В народі з цього приводу казали так: «З Академії наук вигнали науку». 

Товариство охорони пам’яток: Києво-Могилянка

Брайчевський ініціював створення Товариства охорони пам’яток і розробив його Статут. Зусиллями Михайла Юліановича було врятовано від перепланування архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, частину споруд якого керівництво розміщеного тоді у ній морського училища вирішило переобладнати під спортивний комплекс.

Зокрема, у знаменитій Конгрегаційній залі за цим проєктом мав бути плавальний басейн. Брайчевський написав низку статей («Зберегти пам’ятки історії», «Велич Київської академії»), які сколихнули громадськість, — і варварський проєкт було скасовано.

Читайте також: Дослідження підпільної Церкви, ролі релігійного чинника в розвалі СРСР дає нам певні ключі для розуміння майбутнього

«Ув’язнення» в палаті для смертельно хворих 

Компартія боролася з Брайчевським, як могла: йому заборонили працювати за фахом, статті не брали до друку, на праці науковця заборонили посилатися, за квартирою було встановлено постійний нагляд.

Але до ув’язнення вченого не дійшло — перешкодив гострий напад апендициту, з яким Михайло Юліанович потрапив до лікарні «швидкої допомоги» і який на 5 місяців «ув’язнив» його в палаті для смертельно хворих.

Хірург так «майстерно» зумів провести банальну операцію, що довелося робити ще три тяжкі багатогодинні операції, жодна з яких не давала певності на життя. 

Що то були за місяці — знає лише дружина вченого Ірина Миколаївна, яка ночами чергувала біля його ліжка, а вранці бігла на роботу. І навіть у цей період, між життям і смертю, у палаті, де лежав Брайчевський, під виглядом хворого спецслужби підсилали свого агента.

Безробіття майже 20 років

Після звільнення з Інституту історії Брайчевський був безробітним майже 20 років. Тож наукові розвідки писав «у шухляду», а ще брав активну участь у роботі Клубу творчої молоді (КТМ), на засідання якого збирались кращі представники української інтелігенції (від поета Василя Стуса, режисера Сергія Параджанова, актора Івана Миколайчука, художниці Алли Горської — і до генія кібернетики Віктора Глушкова).

Михайло Юліанович читав лекції з історії та давньої архітектури Києва. Послухати Брайчевського приходила сила-силенна людей. Проводив екскурсії-мандрівки в таємниці минулого стародавньої української столиці.

Читайте також: Вони жили Україною: архіви, особисті речі історика Івана Крип’якевича та меценатів Омеляна і Тетяни Антоновичів

Монографія «Утвердження християнства на Русі»

У 1988 році в Союзі на державному масштабі відзначали Володимирове хрещення Русі. Напередодні святкування раптом з’ясувалося, що в Академії наук немає жодного історика, здатного фахово, на належному науковому рівні висвітлити цю подію. І тоді згадали Михайла Брайчевського.

Того року вийшло його фундаментальне дослідження «Утвердження християнства на Русі» з кардинально іншим поглядом на процес становлення нової віри. Брайчевський доводить, що перше офіційне хрещення Русі відбулося за князя Аскольда у 860 році.

Пізніше, у результаті перевороту 882 року, Русь повернули до язичництва. Друге офіційне хрещення 988 року за князя Володимира остаточно проголосило християнство державною релігією.

З монографією «Утвердження християнства на Русі» ознайомився папа Іван-Павло ІІ і запросив українського вченого на аудієнцію до Риму. Але компартія Михайла Брайчевського за кордон не випустила. 

Читайте також: Проповідники з кобзами. Українську епічну традицію кобзарства визнано всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО

Норманська теорія

Норманська теорія — це улюблена імперська байка про те, що Русь заснували скандинавські вікінги. Ця теорія є ключовою «скрєпой» «общерусской истории». Її не втомлюється пропагувати кремлівський диктатор, розповідаючи, як прихід Рюрика до Києва (862 р) започаткував Російську державу. 

Цю теорію послідовно й аргументовано заперечували видатні українські історики (Максимович. Костомаров, Антонович, Грушевський, Багалій та інші). 

Михайло Брайчевський також називав норманську теорію «науково неспроможною». Бо «нормани з’явились на Русі тоді ж, як і в інших європейських країнах… вони втручалися у внутрішнє життя, шукали воєнної здобичі, пропонували свою зброю тому, хто більше заплатить… але то було суто зовнішнє вторгнення, що не відігравало істотної ролі у формуванні Київської держави…».

Михайло Брайчевський (як і Грушевський) вважав Антське царство (VI—VII ст.) предтечею княжої Русі і саме в цьому політичному об’єднанні радив шукати корені української державності. «Отож, не в середині IX ст. з приходом норманів починається історія руської держави, а принаймні на 500 років раніше, і не в міфічній норманській колонізації, а в сфері внутрішнього розвитку самих східних слов’ян».

Показово, що, попри такі поважні аргументи, норманську теорію сьогодні, окрім путіна, продовжують шанувати в Інституті історії НАНУ: з благословення співробітників цього закладу Людмили Гриневич та Вадима Арістова цей улюблений кремлівський міф потрапив 2022 року до навчальної програми з історії для закладів загальної середньої освіти. І тепер українські школярі витоки української державності вивчають не за висновками академічних істориків, а за ідеологемами «русского міра». 

Читайте також: Уроки історії: Як українці дали московитам Біблію церковнослов’янською мовою

«Конспект історії України» (1992)

Брайчевський одним з перших почав викладати у відновленій Києво-Могилянській академії, і робив це за власним підручником «Конспект історії України» (1992). Вчений стверджував, що історія державотворення українського народу є значно глибшою за інші етноси Східної Європи.

Починається ця історія з Антського царства (VI—VII ст.), далі княжа Русь (IX—XIII ст.), держава короля Данила (до 60-х років XIV ст.), Київське велике князівство (до 70-х років XV ст.), козацька республіка Запорозька Січ, яку Брайчевський називає унікальною для середньовіччя політичною організацією з послідовно демократичним устроєм (кінець XV—XVIII ст.). Цей перманентний державотворчий процес в Україні-Русі перервала лише Переяславська угода, яка перетворила Україну на колонію Російської імперії. 

—

Ірина КОСТЕНКО, опубліковано у виданні «Україна Молода».

Читайте також: 

• Як російська імперія заважала бути українцями
• Профессор Брюховецкий и гопота города Харькова
• Нас вже ніколи не буде 52 мільйони»: демографія в Україні
•  Історик В’ячеслав Корнієнко: Населення Київської держави розмовляло староукраїнською мовою
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Михайло Ветухів. «За українську справу – з позицій Америки»
•  Микола Горбань: знайомий незнайомець
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Міністр шляхів УНР Сергій Тимошенко і оперативна справа «Путєєц»
• Історія української Курщини – від заселення українцями до зросійщення