Ризики чи гроші: чи знає Захід, як закінчити війну в Україні?

Версия для печати

 На шляху до закінчення будь-якої війни стоять невизначеності в розумінні сторонами можливостей супротивника, каже "інформаційна" теорія воєн. Не меншою мірою перешкодою є і невизначеність щодо умов і гарантій майбутнього миру

Одна з ключових проблем на сьогоднішній день полягає в тому, що ані Європа, яка закликає до забезпечення гарантій миру для України після закінчення воєнних дій, ані США, які пасивно погоджуються з їхньою необхідністю, не можуть сформулювати навіть загальні параметри таких гарантій. Як наслідок, їхня надійність і достовірність, навіть якщо гарантії будуть сформульовані, не виглядають достатньо високими, пише аналітичний портал  Re: Russia.

У цій ситуації дедалі популярнішою стає концепція, згідно з якою єдиним надійним сценарієм є не присутність на території України іноземних військ і не зобов'язання союзників вступити у війну в разі ще одного нападу Росії, а різке нарощування оборонних можливостей самої України. Такий план, безсумнівно, передбачає активну допомогу Заходу.

По суті, подібний сценарій являє собою компроміс. Він звільняє західних партнерів від прямого ризику зіткнення з Росією, однак вимагатиме від Заходу високої плати за це - свого роду невійськових гарантій безпеки.

Читайте також: 5 речей, яких Захід може навчитися від України

Річ у тім, що після закінчення активних військових дій Україні доведеться розв'язувати три завдання: фінансування поточних витрат і перезапуск економіки, відновлення зруйнованої війною інфраструктури та швидке нарощування оборонної могутності. І вирішити їх навряд чи вдасться без серйозної фінансової та економічної підтримки Заходу.

Гострота цієї проблеми вже змусила європейські уряди переступити табу на конфіскацію заморожених російських активів. Це важливий і вимушений крок. Однак він сам по собі ще не робить план невійськових гарантій безпеки України до кінця реалістичним і опрацьованим. Для цього необхідно оцінити обсяг необхідних коштів, джерела і механізми фінансування та - що не менш важливо - механізми контролю їхнього витрачання за умов вельми обмеженої здатності українського уряду контролювати корупцію.

Між визначеностями та невизначеностями

Простір для переговорів відкривається, коли змінюються очікування конфліктуючих сторін з приводу ситуації на полі бою, пише політолог Синтія Робертс у статті "Прагматичні сценарії закінчення російсько-української війни" в журналі Foreign Policy. Сьогодні, мабуть, можна говорити про те, що на театрі російсько-українського конфлікту спостерігається певне зближення очікувань із реальністю, констатує Робертс.

У Києві усвідомлюють, що шанси на повернення всіх окупованих Росією територій у найближчій перспективі мінімальні. Водночас Москва вже не розраховує на остаточну перемогу в осяжній перспективі. Російський наступ грузне і коштує все дорожче.

Читайте також: Напередодні "вирішального прориву": Росія готується до "масштабного наступу", результат якого можливо надовго визначить сценарій завершення війни

 Важливим фактором стають внутрішні витрати: російське населення дедалі гостріше відчуває наслідки війни, включно з нестачею палива, спричиненою українськими ударами по нафтопереробних заводах. Доходи бюджетної системи з року в рік покривають 90% видатків, у 2025 році - 80%. У

сі ці аргументи лягають на чашу терезів на користь зупинки військових дій. Війна перейшла в позиційну фазу, де жодна зі сторін не може розраховувати на швидку перемогу. Хоча Кремль продовжує іноді згадувати про свої максималістські цілі, зокрема про отримання ще не зайнятих територій, це розуміють усі. Від максималістських цілей необхідно перейти до реалістичної політики. Але де вона починається?

Два саміти кінця серпня - переговори Путіна і Трампа на Алясці і зустріч Трампа, європейських лідерів і Зеленського, яка відбулася після них у Вашингтоні, продемонстрували конструкцію дипломатичного глухого кута. Путін вимагає території, Зеленський каже, що мова про це може йти тільки у зв'язці з гарантіями безпеки Україні. Інакше угода безглузда. Майкл Макфол, великий фахівець з Росії, колишній посол США в Москві і затятий прихильник широкої американської допомоги Україні, запевняє в статті в Foreign Affairs: Трамп неправильно вибудував переговори, намагаючись вести одночасні консультації за двома треками.

Спочатку необхідно досягти угоди про гарантії безпеки Україні між нею, європейськими країнами і США і тільки після ініціювати діалог між Зеленським і Путіним про територіальні питання. Путін не має бути стороною обговорення гарантій, наполягає Макфол, цей шлях веде до повторення провалу Будапештського меморандуму, який у підсумку виявився марним папірцем.

Утім, Макфол під територіальними питаннями розуміє згоду Києва домагатися повернення окупованих територій виключно мирними засобами. Путін розуміє "територіальні поступки" як передачу йому не контрольованих російською армією земель. Незважаючи на цю різницю інтерпретацій, теза Макфола потребує уваги в головному: на сьогоднішній день Захід не знає, в якому обсязі він готовий надати такі гарантії і чи готовий взагалі. Зазначимо, що обговорення цього питання на зустрічі у Вашингтоні нічим не закінчилося. Парадокс полягає в тому, що ні адміністрація Трампа, яка закликає до закінчення війни, ні Європа, яка закликає забезпечити безпеку України в майбутньому, не мають власних пропозицій щодо цього питання.

Читайте також: В очікуванні Третьої світової? Путін почав гібридну війну проти Європи 

На відміну від Макфола, Робертс не вірить у гарантії. На його думку, ні США, ні Європа не викликають у цьому відношенні повної довіри. З цією тезою важко не погодитися. Сьогодні питання стоїть про те, в якому обсязі можна вважати гарантованими зобов'язання США і союзників у рамках НАТО.

Новий український гарантійний механізм створюватиметься ad hoc, а наскільки він виявиться дієвим, з'ясується лише, коли виникне реальна загроза ескалації. Незважаючи на декларації, Європа ні психологічно, ні у військовому відношенні не готова до війни з Росією. І це - у рамках теорії неповноти інформації - підштовхуватиме Путіна до того, щоб випробовувати гарантії на міцність у надії викликати розкол у коаліції, що забезпечує їх .

Єдиною надійною гарантією для України є її власний військовий потенціал, стверджує Робертс. Вагомості цій тезі надає весь перебіг російсько-української війни. У перші її тижні ніхто й подумати не міг, що очевидні переваги Росії виявляться недостатніми для того, щоб здобути перемогу над українською армією. Однак розвиток військових технологій великою мірою нівелював різницю потенціалу в живій силі. А дія економічних санкцій Заходу щодо Росії, а також його економічної та військової допомоги Україні нівелювала різницю економічних потенціалів двох країн.

Зміцнення української обороноздатності зробить ціну нової агресії з боку Росії неприйнятно високою. І тоді навряд чи хтось дозволить собі запевняти еліти, суспільство і військових, що війна закінчиться за кілька днів, як це робив Володимир Путін минулого разу;

Безсумнівно, швидке зміцнення оборонного потенціалу України потребуватиме активної підтримки Заходу. І з огляду на таку умову ця концепція на сьогоднішній день перетворюється на мейнстрім - на найреалістичніший, найвірогідніший та найімовірніший і найздійснюваніший сценарій гарантій. Цікаво, що, як ми писали нещодавно, по суті, до такого бачення гарантування української безпеки після закінчення активних воєнних дій схиляється й українське населення (→ Re: Russia: Привид НАТО або "сталевий дикобраз"). Однак щодо цього плану зберігається ще одна серйозна невизначеність - фінансові та економічні обмеження.

Читайте також: Європа дедалі більше розглядає зміцнення України як органічну частину своєї системи безпеки і озброєнь

Скільки коштує "сталевий дикобраз"?

Якщо вдивитися в концепцію "сталевого дикобраза", що передбачає озброєння України до ступеня готовності відбити нове вторгнення Росії та інтеграцію українського і європейського ВПК, то за суттю вона являє собою компроміс. Захід не дає прямих гарантій військової присутності в Україні або вступу у війну в разі нової російської агресії.

Ці питання щоразу стають каменем спотикання навіть усередині так званої коаліції охочих, багато хто з учасників якої негайно опиняються "малохочущими". Ще більшою мірою вони стають каменем спотикання між Європою і США. Перша хотіла б перекласти значну частину кінцевої відповідальності за гарантії на Вашингтон, а Вашингтон не без резонів підозрює Європу саме в цьому.

Будучи звільненим від таких зобов'язань, Захід - насамперед європейські країни - муситиме взяти на себе іншого роду зобов'язання. Крім технологічної допомоги та кооперації в переозброєнні армії, це забезпечення фінансової та економічної стійкості України.

Концепція "сталевого дикобраза" передбачає, що Україні доведеться розв'язувати три завдання: швидке нарощування оборонної потужності, відновлення зруйнованої війною інфраструктури та перезапуск економіки, яка зазнала структурних втрат у зв'язку з окупацією більшої частини Донбасу і південних регіонів. Відсутність конкретики в такого роду невійськових гарантіях безпеки є ще одним фактором невизначеності, який провокуватиме Москву продовжити експансію в той чи інший спосіб.

Проблема ця стоїть досить гостро. Без додаткового фінансування Україна не може покривати свої поточні витрати. Згідно з планом уряду, у 2026 році дефіцит бюджету України становитиме трохи менше $60 млрд. Закрити його може тільки допомога партнерів. Після переговорів з Міжнародним валютним фондом (МВФ), які відбулися цього тижня, Київ збільшив оцінку дефіциту зовнішнього фінансування на 2026-2027 роки з приблизно $38 млрд до $65 млрд, розповіли джерела Bloomberg і Kyiv Post, знайомі з ходом переговорів.

Реалістична оцінка потреб була умовою схвалення кредиту Фонду. Наприклад, цього року Україна отримає загалом $54 млрд. У 2026 році, за даними Національного банку України, підтверджено отримання тільки $22,2 млрд, $11 млрд - за програмою екстреного кредитування України (ERA), запущеною у 2024 році; 2024 року в рамках G7 (на цьому вона буде вичерпана), $7,8 млрд - за програмою Європейської комісії Ukraine Facility, $2,2 млрд - від МВФ, $1,2 млрд - з інших джерел. А на 2027 рік єдиним підтвердженим джерелом поки що залишається останній транш від МВФ у розмірі близько $1 млрд. У сумі це $45,4 млрд, на додаток до яких, за новою оцінкою, будуть потрібні ще $65 млрд.

Гострота проблеми змусила країни Заходу - насамперед владу ЄС - зробити рішучий крок у подоланні табу щодо заморожених російських активів. Обговорюється мобілізація €175 млрд із приблизно €190 млрд, які зберігаються в бельгійському депозитарії Euroclear. Йдеться про використання коштів, термін розміщення яких закінчився і які були конвертовані з цінних паперів у валюту.

При цьому €45 млрд передбачається спрямувати на погашення кредиту, виданого в рамках програми ERA, який наразі фінансується доходами від інвестування російських резервів. Обсяг доступних коштів становитиме €130 млрд або трохи менше. Суму буде визначено, коли МВФ надасть оцінку потреб України у зовнішньому фінансуванні на 2026-2027 роки.

Читайте також: Подвійне фіаско Трампа. Версії та наслідки

Механізм передачі Україні російських активів, за даними Reuters, загалом визначено. Це буде так званий репараційний кредит. Концепція репараційного кредиту була сформульована групою експертів на чолі з журналістом і громадським діячем Хьюго Діксоном. Виходячи з того, що після закінчення війни Росія буде зобов'язана виплатити Україні репарації, група Діксона запропонувала, не чекаючи закінчення війни і цих виплат, передати Україні частину російських резервів уже зараз.

Формально ЄС не конфіскує російські кошти, проти чого активно протестували фінансисти та юристи, побоюючись, що такий крок підірве довіру до фінансової системи ЄС. За даними Reuters, кошти з Euroclear планують передати до спеціальної структури (special purpose vehicle, SPV), яку мають створити уряди країн ЄС і, можливо, G7 (водночас її можна буде створити без участі Угорщини та Словаччини, які виступають проти використання російських резервів).

Euroclear, своєю чергою, отримає облігації з нульовим купоном, гарантовані власниками SPV, які і стануть відповідачем за зобов'язаннями Euroclear перед Росією. Остаточне рішення має бути ухвалено 1 жовтня на зустрічі глав європейських держав у Копенгагені.

Просування в питанні російських резервів стало наслідком як тиску Вашингтона, так і - ще більшою мірою - зміни позиції Німеччини, якій як найбільшій економіці ЄС належить узяти на себе найбільші ризики. На відміну від колишнього уряду, канцлер Фрідріх Мерц ще навесні заявив, що підтримає конфіскацію, якщо для неї буде знайдена юридична форма. 

За даними Bloomberg, влада Німеччини виходить з того, що в альтернативному сценарії їй доведеться надати додаткову допомогу Україні з власних коштів, що підірве позиції і без того не надто міцно стоїть на ногах кабінету (в останніх опитуваннях партія "Альтернатива для Німеччини" обходить за популярністю партію Мерца);

Однак питання полягає в тому, яка інстанція може змусити Росію виплачувати репарації. Х'юго Діксон вказує, що ще в 2022 році їм була присвячена спеціальна резолюція Генеральної асамблеї ООН. Однак право призначати репарації є тільки у Міжнародного суду ООН, а його рішення Росія, як постійний член Ради Безпеки, майже напевно заблокує, зазначає The Economist.

Іншою можливою інстанцією могла б стати створена нещодавно під егідою Ради Європи Комісія з розгляду позовів України (CAHEC). У своїй колонці для The Financial Times Мерц посилається на Раду Європи, яка заморозила російські активи до виплати репарацій. Крім того, сприяти врегулюванню питання може рішення, згідно з яким згода Росії на їхню виплату стане умовою зняття санкцій.

Читайте також: Росія програє війну. Але не Україні?

Утім, юридичними питаннями справа не обмежується. Концепція забезпечення гарантій безпеки Україні не через пряму військову присутність і військові зобов'язання, а через перетворення її на "сталевого дикобраза" потребуватиме діяльної і фінансової, і організаційної участі Європи. Необхідно реалістично поглянути на забезпечення трьох центральних потреб країни - поточного фінансування і перезапуску економіки, відновлення інфраструктури та власне швидкого нарощування військового потенціалу.

Так, наприклад, канцлерка Мерц наполягає в тій самій колонці, що заморожені активи мають піти винятково на оплату озброєння України, а не на фінансування її поточних бюджетних потреб і в такий спосіб будуть інвестовані безпосередньо в безпеку всієї Європи. Цей пасаж виглядає політично виграшно, однак якщо Україна не матиме достатнього поточного фінансування, ці вкладення можуть виявитися марними або неефективними.

Особливу проблему становитиме контроль за витрачанням коштів. На сьогоднішній день уряд Зеленського щонайменше не має в своєму розпорядженні довіри українського суспільства щодо здатності контролювати корупцію. А це означає, що сама по собі допомога і зростання її обсягу стають для України внутрішньою політичною проблемою.

—

Опубліковано у виданні Re: Russia

Читайте також: 

• Стіна дронів проти табунів мотоциклів: чи доб'ється Росія успіху в кампанії 2025 року, якщо перемир'я не відбудеться
• Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році
• Військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі
•  Ми всі думаємо, наскільки сильна армія путіна?
• Якщо Україна вистоїть у 2024 році, Росія вже ніколи не зможе здобути перемогу у цій війні 
• Як деградація путінської армії допомагає українцям її знищувати