Вбивство Симона Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Версия для печати

 Вбивство очільника українського уряду у вигнанні і досі ставить чимало запитань. Одне із них – чия рука рухала вбивцею та як радянській пропаганді вдалось перетворити вбивцю на «жертву»

Париж, 25 травня 1926 року. У центрі міста, на вулиці Расін, пролунали постріли. Симон Петлюра – колишній голова Директорії УНР, Головний отаман військ, лідер українського уряду у вигнанні, який саме розглядав книжки на ятці, – падає на бруківку. Його вбивця – Самуїл (Шолом) Шварцбард, єврейський анархіст. Він дочекався поліції і заявив: «Я вбив убивцю моїх братів».

Вбивство Симона Петлюри – одна з найбільш драматичних і суперечливих подій української історії XX століття. Хто і що насправді стояли за цим убивством?

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» запустив мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати проєкт можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Симон Петлюра – Голова Директорії та Головний отаман – залишався фактичним лідером Української держави після поразки УНР і очолював уряд в еміграції. Його вбивство у травні 1926 року досі залишається однією із найсуперечливіших сторінок.

Читайте також: Від бою під Крутами і до Оксфорду: життєпис вояка армії УНР Митрофана Швидуна

За Петлюрою полював Радянський Союз, і політичні вбивства українських лідерів не були для комуністів чимось поодиноким. Однак тут ситуація складніша: Петлюру не просто вбили, його зробили винним, а вбивцю – виправдали. Суд над Шварцбардом фактично перетворився на суд над Петлюрою. Вже вбитого лідера називали «організатором різанини» та «погромником», а виправдальний вирок убивці зустрічали оплесками. Навіть досі у французьких джерелах можна зустріти згадки про єврейські «погроми» Петлюри.

1926 рік. Вбивця Петлюри залишається на місці злочину. Під час арешту в нього знаходять список українських політичних діячів – натяк на те, що Петлюра міг бути не єдиною ціллю. Сьогодні ми знаємо, що Шварцбард мав радянські контакти, був членом французької компартії, а до того жив у радянській Одесі.

Втім, чи є доказовою теза, яку використав захист, про «Петлюру – головного організатора єврейських погромів»? Чи існують докази участі Симона Петлюри в єврейських погромах?

Український інститут національної пам’яті пояснює:

Жодного документа, жодного свідчення про участь Симона Петлюри в погромах чи в їх організації не існує. Навпаки, Головний отаман вживав усіх можливих заходів, щоб зупиняти і не допускати погромів. І про це свідчать численні документи та відозви за його підписом.

Теза про нібито «Петлюру – головного організатора погромів» сформувалася під впливом тенденційно укладеної за сприяння радянських органів книги, яку напередодні процесу видав у Франції помічник адвоката Тореса.

Суд над Шварцбардом відбувся за рік після вбивства, у 1927 році, в Парижі. Шварцбарда обвинувачували в умисному вбивстві, що каралося смертю. Обвинувачем був юрист Моріс Гарсуа; захищав убивцю соціаліст, близький до комуністичних кіл, адвокат Анрі Торрес.

Читайте також: Українська національна ідея в історичній перспективі

Шварцбард посилався на особисту помсту за загибель родичів (за його свідченнями, 14 осіб), але конкретних прикладів дій самого Петлюри не навів. Обвинувачення наполягало: Шварцбард не знав Петлюру, його «помста» не була спонтанною – він стежив, мав зброю та список інших цілей; йшлося про можливе політичне замовлення та радянський слід у справі. Однак конкретних даних про співпрацю Шварцбарда з ОГПУ на той час не було офіційно надано.

Однак, чи має підстави версія, що вбивця був агентом радянських спецслужб (ОГПУ)?

Український інститут національної пам’яті пояснює:

Прямих документів про перебування Шварцбарда на службі радянських спецслужб не виявлено. Проте французькі правоохоронні органи фіксували активну участь майбутнього вбивці у діяльності комуністичних осередків у Франції. Також відома його співпраця із більшовицькими агентами. Тому цілком ймовірним є припущення, що радянські спецслужби допомагали вбивці в організації злочину.

Вирок у справі був оголошений 26 жовтня 1927 року. Рішення присяжних: «Виправдати обвинуваченого». Фактично Шварцбарда визнали «месником» і звільнили. Французька публіка зустріла рішення оплесками.

Серед тих, хто підтримував Шварцбарда, були Альберт Ейнштейн, Ромен Роллан та Максим Горький. Французькі газети описували Петлюру як «українського генерала, винного в різанині», що формувало громадську думку не на користь Петлюри, а радянські спецслужби активно поширювали ці матеріали в іноземній пресі.

Судовий процес, так званий Паризький процес, був використаний радянською пропагандою. Убивцю зробили «народним месником», а Петлюру – «погромником». Це завдало шкоди репутації української визвольної боротьби на Заході.

Ще один міф – це те, що українська сторона не оскаржувала рішення суду, а отже, це було визнанням провини Петлюри. Чи правда, що українська діаспора залишила цю справу без оскарження?

Читайте також: Розсекречені архіви: Повстанський отаман Орел

Український інститут національної пам’яті пояснює:

Перш за все треба мати на увазі, що на лаві підсудних перебував Шварцбард, а не Симон Петлюра. Розглядали справу саме вбивства Петлюри, а не його вини. На жаль, суд прислухався до емоцій, які накручувала сторона захисту, і виправдав вбивцю. Інша справа, що московська пропаганда використала результати суду для очорнення Симона Петлюри і українського руху.

Справді – для української громадськості та діаспори вирок 1927 року став шоком. Українські кола в Європі не змирилися з тим, що вбивця їхнього провідника отримав виправдання: вони організовували комітети пам’яті, збирали документи, звертались до преси, друкували наклади та проводили пам’ятні акції, намагаючись протиставити масиви документів тій публічній наративній хвилі, яка працювала на дискредитацію Петлюри. Правових важелів домогтися скасування вердикту було вкрай обмежено – виправдальний вердикт присяжних у Франції фактично завершив справу, а поширення пропаганди зробило історичну платформу для дискредитації українського руху.

Вбивство і виправдання вбивці стали перемогою радянської пропаганди та ударом по українській ідеї. Але історія довела, що знищити ідею незалежної України не можна – навіть убивши її лідера.

І сьогодні, у XXI столітті, коли ми дивимось на історію крізь призму світових трансформацій, залишається важливим пам’ятати: вбивства публічних діячів не стали архаїчним атрибутом минулого. Сучасна Російська Федерація продовжує практику фізичного усунення опонентів і громадських активістів – і так само, як сто років тому, винні часто залишаються поза межами правосуддя або апелюють до «відомих» причин, перекладаючи відповідальність на жертв.

Історія справи вбивства Петлюри та виправдання Шварцбарда – це не тільки крок у минуле, а дзеркало того, що насправді демократія вразлива перед маніпуляціями диктатур та безсила перед яскравим образом «добра з мечем та більшовицькою зіркою»: чи можемо ми захистити людину, чи лише її образ? Чи можемо ми зберегти незалежність і свободу, якщо правосуддя перетворюється на спектакль, а правда – на інструмент пропаганди?

Нехай пам’ять про Симона Петлюру стане не лише сторінкою історії, а й нагадуванням: боротьба за правду триває і досі, і в ній залишається місце для кожного, хто не готовий закрити очі на несправедливість. 

Тож не замовкаємо, не здаємося, не забуваємо. І в цю мить, коли світом знову прокочуються хвилі політичних замовлень, вбивств і звинувачення українців у націоналізмі чи антисемітизмі у «дусі 20-х – 40-х», ми маємо сказати: пам’ятаємо. Діємо. Живемо. Ідея вільної України – незнищенна.

Читайте також: Питання Симона Петлюри

Факти:

У рамках підготовки до суду захист Шварцбарда надав медичний висновок: французькі експерти в жовтні 1926 року визнали його «осудним» (тобто розумово відповідальним, – ред.), але відзначили, що він був «містиком з палкою расовою емоцією». Шварцбард після суду виїхав до Південної Африки, де жив до смерті (1938 р.). У 1967 році його прах перевезли до Ізраїлю. 

Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас у Парижі, поруч із дружиною і донькою. У Парижі також діє Українська бібліотека, яка носить ім’я Симона Петлюри.

У 1980-х і 1990-х історики відкрили частину радянських архівів, які свідчать, що Шварцбард мав контакти з агентами ГПУ, хоча прямих доказів замовлення вбивства немає.

«Незважаючи на деякі щирі спроби українських та єврейських лідерів зменшити розкол, спричинений вбивством, та досягти політичної співпраці, дипломатія зазнала жахливого провалу. Якщо Шварцбард став радянським агентом та національним месником за єврейський народ; тоді як для іншої сторони Петлюра був символом відчайдушної боротьби за незалежність України проти більшовицького правління. Два національні міфи, що виникли, та літературні відгуки, які вони викликали, ніколи не могли гармонійно зійтися. Так пише книга «The Assassination of Symon Petlura and the Trial of Scholem Schwarzbard 1926–1927: A Selection of Documents» (ред. Д. Енгель), в якій зібрано донесення, документи, листування та свідчення щодо справи.

Читайте також: Як чекісти проводили антипетлюрівську кампанію у Європі

Фільми: 

П.К.П. (Пілсудський купив Петлюру) – радянський (українська к/студія) німий пропагандистський фільм 1926 року, в якому Петлюра зображений у радянській інтерпретації.

Таємний щоденник Симона Петлюри – українська історична драма режисера Олеся Янчука саме про цей епізод вбивства Петлюри і суду над ним.

Таємна операція (Замах на Петлюру) – менш відомий український фільм, реж. Валерій Шалига, про події замаху чи контекст 1920-х, де зображені Петлюра та Пілсудський

Книжки:

Савченко Віктор. Симон Петлюра. Вид-во «Нора-Друк», 2016. 

Литвин Сергій. Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну. Вид-во «Смолоскип», 2018.

Сергійчук Володимир. Симон Петлюра і єврейство. Вид-во «Нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Центр українознавства», 2006.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

Опубліковано у виданні Укрінформ

Читайте також: 

•  Щорс, Боженко, інші... Трагедія «червоних отаманів»
• Програно битву, але не війну. Змінити окопи на таємний фронт - такий вибір зробили колишні вояки УНР
• Радянщина, "під свято": "до Дня пам’яті героїв Крут" СБУ ініціює реабілітацію 53 учасників українського руху опору
• «Украинская Республиканская Капелла». Урок истории
• Украина и Февральская революция 1917 года в Российской империи
• Путін contra Петлюра, або Кому вигідний «петлюрівський антисемітизм»?
• Как Советскую Россию победили на подступах к Варшаве: украинский фактор «чуда на Висле»
• Збройному опору Української Нардної Республіки проти російської агресії — 100 років
• Польща не може вказувати Україні, яких вона має вибрати героїв
• Юрій Винничук: Знов Петлюри голос чути в лісі