Вкрадений рашистами Хлебниківський список українських літописів

Версия для печати

Нині російські загарбники, здійснюючи агресію проти України, на наших теренах здійснюють не лише банальний грабіж побутових речей (про що вже немало говорилося), а й вивозять з окупованих територій пам’ятки нашої культури.

Насправді останнє здійснювалося протягом багатьох століть – чи то у грубій формі, чи то в формі «цивілізованій», зазначає видання РІСУ. Тому не дивно, що багато пам’яток української культури, зокрема культури релігійної, зараз знаходяться в Росії й сприймаються як російські.

До таких, зокрема, належить відомий Хлебниківський список українських літописів. Саме завдяки цьому спискові утвердилася думка, що автором початкового літопису, який часто іменується «Повістю временних літ» чи «Повістю минулих літ», є Нестор-літописець. Адже тільки в цьому списку він згаданий як автор цього великого літописного твору.

Хлєбниковський список [1] відомий під іменем останнього власника – Петра Хлєбникова, російського купця з Коломни. Знайдений він був у 1809 р. російським істориком Миколою Карамзіним і відтоді введений у науковий обіг. На час «відкриття» цього списку він був власністю дочки згаданого купця Анні Полторацькій. Зараз Хлебниківський список знаходиться в Національній бібліотеці Росії.

Читайте також: Церковний розкол середини XVII ст. та церковна реформа: Як українці окультурювали Московію

Проте насправді вказаний твір є пам’ятником не російської, а української культури. Принаймні аналіз цього списку свідчить про його українське походження. Навіть російські дослідники давньоруського літописання визначали мову цієї пам’ятки як південноруську, тобто українську, з дуже типовими місцевими рисами [2]. Науковці вважають, що Хлєбниковський список був створений у 60-70-их роках XVI ст.

Ймовірним місцем його написання міг бути Острог, який став на той час помітним культурним осередком України, що було пов’язано з діяльністю князя Василя-Костянтина Острозького, котрий ініціював створення Острозької академії (1576) та видання Острозької Біблії (1580-1581).

Окрім того Острог був у той час місцем регіонального літописання, результатом чого стала поява Острозького літописця [3]. Показово, що Хлебниковський список містив, окрім початкового літопису («Повісті минулих літ»), також інші літописні твори українського походження – Київський та Галицько-Волинський літописи. Іноді Хлебниковський список іменують також Острозьким.

Водночас вказаний список виявився пов’язаний із молдавськими землями. Про це свідчать примітки на звороті останнього аркуша тексту. Із них зрозуміло, що список належав «логофету Вітольду Мароку з Молдавської землі». Логофетами у середньовічній та ранньомодерній Молдавській державі були глави господарської канцелярії й охоронці печатки молдавських господарів. Тобто Вітольд Марок, безперечно, був освіченою людиною. Звідси і його інтерес до тексту «Повісті минулих літ».

Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка

Тут варто зазначити, що в той час мовою Церкви в Молдавії була мова старослов’янська. Нею велося богослужіння й нею писалися літургійні тексти. Ця мова лежала в основі державної мови, зокрема мови канцелярії молдавських господарів, і була наближеною до тогочасної руської (української) книжної мови.

Вітольд Марок служив у молдавського господаря Костянтина Могили (1607-1611), а також його брата Єремії [4]. Із цього «молдавського середовища» зазначений список міг потрапити до Києво-Печерського монастиря, архимандритом якого з 1627 по 1647 рр. був Петро Могила.

Щоправда, у попередника Петра Могили, Захарії Копистенського, який був настоятелем Києво-Печерського монастиря у 1624-1627 рр., зустрічається згадка про «літопис Нестора» [5]. Вона є в його полемічному творі «Палінодія» (1621) на полях четвертого розділу. Це можна сприйняти як трактування Нестора автором «Повісті минулих літ» – хоча не обов’язково.

Ймовірно, в 30-их роках XVII ст. Хлєбниковський список потрапив до Петра Могили. Відбулася своєрідна реконструкція твору, деякі сторінки (очевидно, втрачені) були переписані. Не раніше 1640 р. р. на 2-7 листах тексту з’явилися власноручні правки Петра Могили, у т. ч. в заголовку з’явилося ім’я чорноризця Феодосівського Печерського монастиря Нестора. Тому поширена думка, що це є відносно пізня інтерполяція (вставка), здійснена тодішнім Київським митрополитом.

Читайте також: Уроки історії. Хто вбив і канонізував князів Бориса і Гліба?

Є підстави вважати, що поява імені Нестора як автора (укладача) «Повісті минулих літ» з’явилася під впливом культурної традиції Києво-Печерського монастиря. Це могло статися на початках написання Хлєбниковського списку – навіть якщо він створювався в Острозі. Варто нагадати, що в Києво-Печерському монастирі були поховані деякі князі Острозькі.

Зокрема Федір, який з часом був канонізований. Тут також поховали видатного полководця Костянтина Івановича Острозького – батька Василя-Костянтина, який прославився своєю меценатською діяльністю на культурному полі. Острозька гіпотеза походження Хлєбниковського списку певним чином пояснює появу в «Падінодії» Захарії Копистенського згадки про «літописця Нестора». Адже в цьому творі чимало уваги було присвячено Василю-Костянтину Острозькому.

Могло ім’я Нестора як літописця, автора «Повісті минулих літ», з’явитися, про що вже говорилося, під впливом інтерполяції Петра Могили. Останній, як зазначалося, був настоятелем Києво-Печерського монастиря, зробив чимало для підняття престижу цієї обителі.

Саме за часів митрополита Петра Могили один із його сподвижників Сильвестр Косов підготував і видав у 1635 р. польськомовну переробку «Києво-Печерського патерика». Тому є цілком можливим, що Петро Могила ініціював представлення ченця Нестора як автора (укладача) «Повісті минулих літ». Тим паче, що в той час в Київській митрополії (Україні та Білорусі) набув поширення інтерес до старовини, у т. ч. до літописів. У цьому контексті авторство Нестора «Повісті минулих літ» підіймало авторитет Києво-Печерської обителі.

Таке авторство цілком могло сформуватися під впливом «Києво-Печерського патерика». У цьому творі є згадка про Нестора, де в 27-му слові «Про святого й блаженного Агапіта» говориться, що він у якомусь літописці (що це за літописець, не вказується) написав про блаженних отців Дем’яна, Єремію, Матвія, Ісакія [6]. Ймовірно, тут мова йде про якийсь монастирський літопис, який з часом міг послужити основою для «Києво-Печерського патерика».

Читайте також: Чи навертала на християнство князя Володимира його перша жінка-скандинавка?

Як би не було, а саме Петру Могилі та його сподвижникам належить остаточне укладення Хлебниківського списку, куди ввійшли перлини українського літописання – не лише «Повість минулих літ», а й Київський та Галицько-Волинський літопис.

Виникає питання, яким чином цей список із Києва потрапив у Росію. На жаль, сказати щось певне з цього приводу не можемо. Залишається лише домислювати його «пригоди». Однак можемо констатувати, подібна доля була й у деяких інших шедеврів українського літописання.

Зокрема, це стосується Погодінського списку, написаного в 1621 р. для українського князя Стефана Святополка-Четвертинського в його маєтку Животові, списку Яроцького та Єрмолаївського списку. Всі вони, наскільки можемо судити, були скопійовані з Хлебниківського списку, й різними шляхами опинилися в Росії.

Читайте також: Князь Костянтин Острозький: бив московитів, коли це ще не було мейнстрімом

Примітки:

1. Сучасне видання Хлєбніковського списку див.: Тhe Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Cetvertyns’kyj (Pogodin) Codices (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts: Volume VIII). Harvard, 1991.

2. Kloss B. Copies of the Hypatian Chronicle and Their Textology. Harvard Ukrainian Studies. Harvard , 2007. Vol. 29, № 1-4. Рр. 131, 144.

3. Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Київ, 1971.

4. Тolochko O. On «Nestor the Chronicler» Harvard Ukrainian Studies. Harvard, 2007. Vol. 29, № 1-4. Р. 56.

5. Ibid.

6. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки). Київ, 1931. С. 133.

Автор: Петро Кралюк

Ця публікація вийшла у рамках проекту видання РІСУ "Історична пам'ять VS русскій мір"

Читайте також: 

• Як мінявся образ Московії в очах православного духовенства Київської митрополії у XVII ст.
•  Як княгиня Ольга їздила до Константинополя й приймала християнство
•  Київський «Рускій мір». Як ченці Києво-Печерського монастиря християнізували Залісся
• Европейские пути королевы Анны Киевской
• Російські мародери тікаючи з Херсону вкрали, серед іншого, три картини Айвазовського
• Дані ЮНЕСКО про культурну спадщину України для росіян – це список на розграбування