Як національний рух кинув виклик радянській владі: протести кримських татар у Москві 1987 року

Версия для печати

Акції кримських татар у Москві влітку 1987 року стали дуже помітним явищем перебудови життя Радянського Союзу. Вони продемонстрували владі міць і організованість кримськотатарського національного руху, який виявився здатним вивести на площі тисячі своїх співвітчизників.

У червні 1987 року в історії кримськотатарського національного руху ‒ та й усього Радянського Союзу ‒ відбувалися значущі події. Про масові акції кримських татар на Красній площі у Москві розповідає видання  Крим.Реалії.

З 20-го червня 1987 року розпочалося прибуття активістів кримськотатарського національного руху до Москви. Їхньою метою було домогтися рішення влади про повернення репресованого народу на історичну батьківщину до Криму. Активісти зробили спроби зустрітися з вищим керівництвом країни, перш за все з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим.

Хоча зустріч з Горбачовим так і не відбулася, а делегати кримських татар були вигнані з Москви ‒ ці акції продемонстрували організованість і масовість кримськотатарського руху, намір кримських татар що б то не було досягти мети. Стало цілком очевидно ‒ національний рух переживає новий підйом, народ має намір йти до кінця ‒ без яких би то не було компромісів (докладніше читайте тут). 

Ще однією метою кримських татар було максимально ознайомити громадськість ‒ як радянську, так і світову ‒ з проблемою кримських татар. Треба визнати, що це завдання було в значній мірі вирішене. З перших же днів перебування в столиці активісти відвідували редакції газет і журналів, Союз радянських письменників та інші організації, куди раніше були надіслані численні листи і звернення про національне питання кримських татар. 

Московські акції кримських татар 1987 року зробили кримськотатарську проблему резонансною і відомою в усьому світі. І ‒ що важливо ‒ і в Радянському Союзі теж: на той момент, в умовах інформаційної блокади, замовчування і тотальної цензури про це мало хто знав, а ЗМІ і зовсім обходили своєю увагою...

Читайте також: Як Совєти забрали право кримських татар жити на всій території Криму

Сьогодні є єдина робота, спеціально присвячена темі, ‒ великий документальний нарис «Кримські татари у Москві. Літо 1987» Мустафи Джемілєва.

Джемілєв не був безпосереднім учасником акцій ‒ в той момент він відбував свій умовний термін і не міг вирушити до столиці разом зі співвітчизниками. В основу його праці лягли записи і листи безпосередніх учасників подій, інформація та звіти кримськотатарського руху. Таким чином, Джемілєв виступив тут у менш звичній для себе іпостасі ‒ історика, літописця, і, треба визнати, він зробив це вельми професійно: у роботі проаналізовано та узагальнено величезний документальний пласт. 

Це хронікальна розповідь, стримана і неемоційна за формою. Автор дає можливість заговорити фактам, зафіксованим свідками подій. І це як раз той випадок, коли факти більш красномовні, ніж будь-які авторські інтерпретації.

Вельми масштабним є масив матеріалів кримськотатарського національного руху ‒ інформації, звіти, а також бюлетень «Вісник національного руху кримських татар». Так, в опублікованій у «Віснику...» звітній доповіді Центральної Ініціативної групи Національного руху кримських татар на 4-ій Всесоюзній нараді 23 квітня 1988 року в селищі Маслянка виявляємо оцінку результатів московських подій 1987 року: «Основними позитивними результатами роботи представників у Москві і взагалі Національного руху влітку 1987 року, очевидно, можна вважати наступне:

По-перше, влада офіційно визнала існування кримськотатарської національної проблеми і кримськотатарської нації як такої.

По-друге, кримськотатарська проблема стала темою міжнародного значення і цього не можна недооцінювати. Зараз... більшість міжнародних зустрічей або симпозіумів з прав людини не обходять стороною це питання.

По-третє, розширилося коло тих, хто співчуваює нашому народові і підтримує його справедливі вимоги. Однак для того, щоб їхня кількість перевершила число недругів і байдужих, має бути проведена величезна робота».

Московські акції кримських татар влітку 1987 року детально висвітлювали демократичні видання ‒ радянських правозахисників, зокрема, правозахисний бюлетень Кроніда Любарського «Вєсти із СССР», який виходив за кордоном. У журналі «Гласність», який почав видаватися в червні 1987 року колишнім політв'язнем Сергієм Григор'янцем, з'явилася серія статей про післядепортаційну історію кримських татар. Другий номер «Гласності» відкривала стаття Григор'янца, в якій він зазначав: «У положенні цього народу, який втратив більше, ніж інші народи СРСР, ‒ навіть саму землю своїх предків, ‒ перед яким ми всі в боргу, намічаються нарешті якісь зміни до краще». 

Спрямованість статей, що з'явилися в офіційній радянській пресі, була, навпаки, одноманітно негативна. На боротьбу з учасниками московських протестів були кинуті журналісти-пропагандисти центральних видань; допомогу їм надавали кримські татари, обласкані владою і лояльні до режиму. Так, в газеті «Ізвєстія» була опублікована розгромна стаття журналіста В. Пономарева «Хвилі без піни не буває. З приводу перебування у Москві групи кримських татар». У згаданій статті в пропагандистських цілях використовувався лист «комуніста, одного з визнаних авторитетів серед кримських татар Тимура Дагджи», який поширив свій «відкритий лист» до кримськотатарського народу ‒ цього разу проти московських акцій, назвавши їх не інакше як «провокацією». 

«Ізвєстія» писали: «Тимур Дагджи, звертаючись до кримських татар в своєму відкритому листі, нагадує: «Сьогодні, коли в країні відбуваються воістину революційні процеси, нам потрібно бути дуже пильними, не піддаватися на провокації... У цей відповідальний момент намагатися надати нашій проблемі якогосьворожого, антирадянського, ісламського характеру ‒ значить кинути тінь на кримських татар, поставити під загрозу позитивне вирішення нашого питання».

Інакше трактували ці події зарубіжні засоби масової інформації. Інформативним джерелом є тексти передач для західних радіостанцій активістки національного руху Айше Сеїтмуратової, яка присвятила московським акціям 1987 року кілька передач.

У книзі «Біля мікрофону Айше Сейтмуратова» опубліковані транскрипти деяких з її репортажів, присвячених подіям у Москві, зроблених журналісткою на Радіо Свобода. 

В одній з передач Сейтмуратова з гіркотою констатувала: «Не зважаючи на те, що створена Державна комісія на чолі з Громико ‒ Головою Президії Верховної Ради СРСР, національна проблема кримських татар до цього дня з місця не зрушила. Навпаки, на сторінках радянських газет і журналів обливають активістів національного руху брудом. Ким тільки їх не називають: «самозвані керівники», «екстремістські елементи», «підбурювачі» і т.д. Але ж 27 липня в Кремлі Голова Президії Верховної Ради СРСР Громико приймав саме їх ‒ активістів національного руху кримських татар».

Читайте також: Національні меншини Києва 1920-1930 рр.: демографія, соціальне становище, мова та побут

Акції кримських татар у Москві влітку 1987 року стали дуже помітним явищем перебудови життя Радянського Союзу. Вони продемонстрували владі міць і організованість кримськотатарського національного руху, який виявився здатним вивести на площі тисячі своїх співвітчизників. Про архівні згадки масових акцій кримських татар на Красній площі у Москві розповідаємо у матеріалі, що вперше вийшов на сайті Крим.Реалії у червні 2017. 

Ці події знайшли відображення в раніше засекречених архівних документах, які проливають світло на реакцію владних інстанцій на московські акції кримських татар.

Так, в наглядовій справі Прокуратури СРСР Мустафи Джемілєва (документ зберігається у Державному архіві Російської Федерації) виявляємо інформацію «Про проведення органами Прокуратури попереджувально-профілактичної роботи серед кримських татар, які проживають в Узбекистані», в якій, зокрема, мовиться: «6 серпня 1987 року при Прокуратурі Узбецької РСР відбулася нарада, на яку були запрошені прокурор Ташкента, прокурор Ташкентської, Андижанської, Кашкадар'їнської областей, заступник прокурора Узбекистану у Самаркандській області. Прокурор республіки т. Бутурлін А. інформував про те, що 5 серпня 1987 року відбулося бюро ЦК КП Узбекистану, на якому обговорювалося питання про становище в республіці у зв'язку з виступами кримських татар, які мали місце в липні ц.р. у Москві».

При цьому, як йдеться в документі далі: «Працівники прокуратури мали налаштовуватися не на репресії, а щодня, ведучи роботу серед всього населення, зокрема й серед осіб кримськотатарської національності, спокійно, тактовно, без окриків, не вступаючи в дискусію з історичного аспекту питання, пояснити неприпустимість неорганізованих виступів і порушень громадського порядку, дати комісії можливість в спокійній обстановці вирішити це складне питання». 

Як бачимо, в документі правоохоронного органу наголошувалося на необхідності змінити установку у взаєминах з активістами національного руху з жорстко репресивної на м'яко стримуючу ‒ хоча суть політики в цілому залишилася колишньою...

Для обґрунтування і виправдання політики «Крим без кримських татар» влада часто вдавалася до допомоги науки, «опікуваної» нею. Так що жанр «наукових записок» про кримських татар набув певного побутування.

У листопаді 1987 року, незабаром після відомих московських акцій, керівництвом української історичної науки був підготовлений багатосторінковий документ ‒ чергова «Наукова записка» під назвою «Про кримських татар», адресована ЦК Компартії України. Під документом (оригінал зберігається в Центральному державному архіві громадських об'єднань в Києві) стояли підписи Президента Академії Наук УРСР Бориса Патона, директора Інституту історії АН УРСР Юрія Кондуфора, директора Інституту партії при ЦК КПУ Василя Юрчука, директора інституту держави і права АН УРСР Бориса Бабія, голови Ради з визначення продуктивних сил АН УРСР Сергія Дорогунцова. 

І ось як трактують московські акції кримських татар провідні вчені радянської української науки: «...Вже на початку 1987 року кримсько-татарські екстремісти, на чолі з передчасно звільненим з місць позбавлення волі М. Джемілєвим помітно активізували свою антигромадську діяльність. На початку квітня 1987 року вони провели в Ташкенті збіговисько «автономістів» з різних регіонів країни і ухвалили «звернення» до керівництва країни з ультимативною вимогою протягом кількох тижнів «остаточно вирішити» питання про надання кримським татарам «національної автономії» та їх «масове повернення на землю предків».

Подальші події відомі. У червні-липні ц.р. велика група татарських «автономістів» прибула до Москви, де в порушення громадського порядку, під підбурювальні гаслами провела низку публічних демонстрацій, організувала кілька «прес-конференцій» для іноземних журналістів і вчинила інші провокаційні акції, розраховані на розпалювання пристрастей навколо так званого кримськотатарського питання. 

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Об’єкт розробки кдб «Бездольний» і його доленосний внесок в утвердження незалежності України

Уривок з документа

При цьому М.Джамілєв [так в тексті ‒ Г.Б] та інші екстремісти з метою чинення тиску на органи влади підштовхували своїх прихильників до голодувань та інших крайніх методів маніпулювання громадською думкою. Окремі націоналістичні вилазки були проведені екстремістами в Узбекистані, Криму, в деяких інших районах розселення кримських татар.

Прагнучи привернути до себе увагу Заходу, самозвані ватажки татарських «автономістів» з підбурювальною метою надіслали т.зв. «Звернення» до урядів зарубіжних країн, а також встановили прямі контакти з посольствами капіталістичних держав у Москві, і зокрема, з співробітниками дипломатичного представництва США.

Читайте також: Лідер кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва: «Є мрія, без реалізації якої не зможу спокійно піти»

Окремі американські дипломати робили спроби інспірувати націоналістичні прояви, підштовхнути деяких кримських татар, які знаходилися в Москві, до антигромадських виступів. Одночасно на початку липня ц.р. західні радіостанції розгорнули масовану пропагандистську кампанію щодо т.зв. «татарського питання», всіляко фальсифікували його історію і політичну сутність, підбурювали ватажків «автономістів» до загострення підривних акцій, до висунення нових ультимативних вимог до урядових органів». 

Читаєш цей документ епохи, підписаний найвизначнішими радянськими вченими-гуманітаріями, в якому активісти кримськотатарського національного руху на чолі з Мустафою Джемілєвим на повному серйозі, без жодних лапок, названі екстремістами ‒ і не віриться, що це було всього лише три десятки років тому... Зрозуміло, ця «наукова записка» ‒ продукт свого часу ‒ періоду початку перебудови, коли більшість історичних сюжетів як і раніше трактувалися в традиційній системі координат, властивій історіографії радянського часу. Однак це ще і квінтесенція уявлень української влади про кримських татар в минулому, сьогоденні і майбутньому.

На жаль, доводиться констатувати, що довгі роки вже після репатріації кримських татар такі вистави «вчених мужів» були парадигматичними і для українського політикуму... Впроваджувалися вони і в суспільну свідомість за допомогою ЗМІ та шкільних підручників.

І, схоже, лише кримська трагедія березня 2014 року змусила сьогоднішнє українське суспільство нарешті (кілька десятиліть по тому!) змінити свій погляд і почати перегляд історичних міфів і стереотипів про кримських татар.

—

Богдан Губернський, кримський історик; опубліковано у виданні Крим.Реалії.

В тему:

• Як Росія віками знищувала і продовжує знищувати народи
• Той, хто визнає Крим російським, підпише «вердикт на знищення кримськотатарського народу»
• Російських правозахисників за часів СРСР майже не хвилювало національне питання
• Кримські татари зрозуміли Україну раніше, ніж вона сама зрозуміла себе і в цьому була проблема  
• Найвідоміші російські міфи про Крим
• В ООН представлен доклад о ситуации с правами человека в оккупированном Крыму
• Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий Крыма  
• Оккупированный Крым - земля, где поломалась жизнь
• Крым для «Гоблина». Как семья Сергея Аксенова грабит оккупированный полуостров
• Сурков: «Как мы расчленим Украину»
• Оккупированный Крым: темный праздник под елкой из Вологды
• Какой должна быть политика Украины по непризнанию российской оккупации
• Крым — разбитая витрина