Як Совєти забрали право кримських татар жити на всій території Криму

Версия для печати

5 вересня 1967 року вийшла постанова Президії Верховної Ради СРСР та указ "Про громадян татарської національності, які проживали в Криму", де йшлося про право кримських татар проживати на всій території Радянського Союзу. В указі, зокрема, йшлося про "національне возз’єднання" кримських татар у Татарській АРСР, а повернення до Криму фактично залишалося забороненим.

Навіщо потрібна була така фіктивна реабілітація, як у Радянському Союзі намагалися кримськотатарський народ прив’язати до іншого народу з подібною назвою та чому це стало реакцією тодішньої влади на активізацію кримськотатарського національного руху — розповідають Суспільному Крим історик Мартін-Олександр Кислий та голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

"Документ закріпив радянську політику невизнання кримських татар як окремого народу"

Указ від 5 вересня 1967 року мав начебто відкрити шлях кримським татарам після депортації 1944-го до повернення на батьківщину, в Крим, розповідає голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

"Насправді ж цей Офіційно назва указу звучала: "Про громадян татарської національності, які проживали в Криму. Уже в самій назві указу — абсолютний цинізм. Вони уникали навіть згадки про кримських татар. Це вказівка суспільству: ми не визнаємо вас окремим народом. Ви просто "татари, які колись жили в Криму". А далі в самому тексті — аргументація, яка нічого кардинально не вирішує", — каже Чубаров.

Історик Мартін-Олександр Кислий розповідає, що головною передумовою для появи указу "Про громадян татарської національності, які проживали в Криму" став кримськотатарський національний рух. Активісти писали петиції, організовували протести та мітинги. Крім того, інформація про депортацію кримських татар дійшла за кордон. У Москві це сприймали як загрозу та вирішили зробити публічний крок — документ мав показати, що проблему "врегульовано", щоб зняти міжнародну напругу.

"Влада тоді опинилася в ситуації, коли вже мусила робити якісь кроки. Інформація про "кримськотатарське питання" проникала на Захід через дисидентські канали. Світ дізнавався, що є народ, покараний радянською владою, який не має права повернутися на Батьківщину", — розповідає історик Мартін-Олександр Кислий.

Рефат Чубаров каже, що той указ не надавав кримським татарам жодних спеціальних прав. Навпаки — там йшлося, що "татари укорінилися" в Узбекистані та інших республіках. Там, мовляв, вони користуються всіма правами: обираються депутатами, видають власні газети, а також теле- і радіопередачі. За словами Чубарова, тодішня політика була простою: якщо ви "рівні" — значить, живіть там, де є.

"Мені здається, найкраще сказав тоді генерал Петро Григоренко. Я процитую: "Найбільша підлість полягала в тому, що кримські татари, мимохідь, були позбавлені права на свою націю". Від себе додам, що це дійсно був один із найпідліших документів щодо кримських татар. Справа в тому, що указ — це для суспільства, а він постійно підкріплювався новими й новими нормативно-правовими актами", — зазначає Рефат Чубаров.

Мартін-Олександр Кислий називає цей указ "штучним замкнутим колом". Адже кримським татарам дозволяли жити будь-де в СРСР, однак "відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим".

"Фактично влада залишила за собою певний інструмент контролю. Кримські татари не мали можливості отримати прописку в Криму, не маючи працевлаштування. А влаштуватися на роботу в Криму вони не могли без прописки, без реєстрації", — розповідає Кислий.

"Попри обмеження, багато людей сприйняли цей документ як шанс повернутися додому"

Попри обмеження, багато людей сприйняли цей документ як шанс повернутися додому. За даними істориків, у 1967–1978 роках до Криму приїхало близько 10 тисяч людей.

"Це були різні стратегії повернення. Десь треба було давати хабар, десь домовлятися неофіційно. Ми добре знаємо історію Муси Мамута, який у 1978 році вчинив акт самоспалення після того, як йому відмовили у прописці", — розповідає Мартін-Олександр Кислий.

У свою чергу, Рефат Чубаров розповів, що він особисто пам’ятає 1967 рік — тоді люди зраділи, бо думали, що з’явився шанс повернутися на батьківщину.

"Я пам’ятаю цей указ. Мені було 10 років, ми жили в Самарканді. Тоді я з друзями написав на папірцях: "Ура, ми їдемо в Крим". І ми клеїли їх на паркани по дорозі до школи. Ми щиро вірили, що зовсім скоро будемо вдома", — згадує Чубаров.

За словами Кислого, несправедливий указ 1967 року, який не дав права на масове повернення в Крим, став поштовхом для нового етапу кримськотатарського національного руху, який тривав десятиліттями.

"Є речі потужніші за рішення влади. Це воля спільноти до повернення. Навіть коли в тебе немає дозволу чи формального права — можна боротися і виборювати своє", — підсумовує історик.

—

Крістіна Черновалова, опубліковано у виданні Суспільне Крим

В тему:

• Як Росія віками знищувала і продовжує знищувати народи
• Той, хто визнає Крим російським, підпише «вердикт на знищення кримськотатарського народу»
• Російських правозахисників за часів СРСР майже не хвилювало національне питання
• Кримські татари зрозуміли Україну раніше, ніж вона сама зрозуміла себе і в цьому була проблема  
• Найвідоміші російські міфи про Крим
• В ООН представлен доклад о ситуации с правами человека в оккупированном Крыму
• Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий Крыма  
• Оккупированный Крым - земля, где поломалась жизнь
• Крым для «Гоблина». Как семья Сергея Аксенова грабит оккупированный полуостров
• Сурков: «Как мы расчленим Украину»
• Оккупированный Крым: темный праздник под елкой из Вологды
• Какой должна быть политика Украины по непризнанию российской оккупации
• Крым — разбитая витрина