Як Україна будує перехідне правосуддя під час війни: архіви як інструмент

Версия для печати

 Як державні архіви допомагають Україні документувати воєнні злочини, зберігати правду і формувати основу для справедливості після війни.

В умовах війни архіви перестають бути лише місцем зберігання документів. Вони стають простором відновлення історичної правди, доказовою базою для правосуддя і механізмом забезпечення права людини на правду. Архівісти, у свою чергу, трансформувалися з традиційних хранителів архівних документів у ініціативних документаторів подій цієї війни. 

Про те, як державні архіви стають інструментом справедливості, розповіла перша заступниця голови Державної архівної служби України Тетяна Шевченко під час тренінгу для тренерів «Викладання правосуддя перехідного періоду для публічних службовців».

Це тренінг для майбутніх тренерів та тренерок, які допомагатимуть публічним службовцям працювати зі складним досвідом війни, відновлювати довіру й справедливість у громадах, застосовувати принципи перехідного правосуддя в українських реаліях. 

Читайте також: У Мінреінтеграції пояснили принципи перехідного правосуддя після деокупації

Україна вже давно живе в режимі перехідного правосуддя — хоч офіційно цього ніхто не визнав. Від реабілітації жертв сталінських репресій у 1991-му до документування російських воєнних злочинів сьогодні — країна крок за кроком намагається подолати травми минулого й теперішнього.

— Архіви більше не є лише місцем зберігання історичних документів, що втратили практичне значення, — підкреслила Тетяна Шевченко під час тренінгу для публічних службовців. Ця трансформація почалася не вчора. Перший досвід ініціативного документування архівісти здобули ще 2004 року під час «Помаранчевої революції», але справжній переломний момент настав у 2022-му.

З початку повномасштабного вторгнення державні архівні установи перейшли в режим активної фіксації подій: руйнування, свідчення очевидців, листівки, цифрові матеріали. Це вже не просто збереження того, що створили інші.

Чотири стовпи справедливості

Перехідне правосуддя спирається на чотири принципи: право на правду, справедливість, відшкодування та гарантії неповторення. Архіви працюють на кожен із них.

Право на правду? Закон про відкриття архівів КДБ 2015 року показав, як це працює. Справедливість? Архівні докази використовують у судах і комісіях з правди. Відшкодування? Архіви допомагають ідентифікувати жертв для компенсаційних програм. Гарантії неповторення? Збережені документи формують колективну пам’ять.

Окрема історія — документування шкоди, завданої самим архівам. Викрадення документів, знищення фондів, пограбування установ — усе це фіксується з педантичністю. Навіщо? Щоб згодом стати підставою для реституції вивезених документів і репарацій за завдані збитки.

Ця робота вже дає свої результати. Формуються нові санкційні списки: до яких спочатку потрапили вісім осіб, причетних до розграбування архівів Луганщини та Херсонщини, потім ще чотири, які причетні до розграбування Херсонського архіву. За результатами співпраці Державної архівної служби України з Головним управлінням розвідки Міноборони їх імена опубліковані на міжнародному порталі War&Sanctions.

У грудні 2024 року Уряд України ухвалив «Стратегію захисту документальної спадщини як запоруки збереження національної ідентичності та державності на період до 2027 року», яка визначила одним із пріоритетних завдань для Державної архівної служби України створення єдиної державної платформи «Архів війни за Незалежність» та розвиток ініціативного документування архівними установами.

Читайте також: Законопроєкт про перехідне правосуддя потребує суттєвого доопрацювання – правозахисники

Платформа буде створена на базі одного з центральних державних архівів і покликана об’єднати унікальні задокументовані свідчення про події цієї війни. Її мета — не лише забезпечити архівне зберігання документальних матеріалів, а й надати суспільству доступ до правди про війну, зберегти свідчення для реалізації заходів правосуддя перехідного періоду та зафіксувати досвід, який сьогодні переживає український народ.

У вересні 2025 року відбувся своєрідний рубікон — перехід від концептуального етапу до практичної реалізації заходів із наповнення державної платформи «Архів війни за Незалежність». Саме тоді Державна архівна служба України отримала повноваження з міжгалузевої координації у сфері збереження документальних свідчень війни.

Наступним кроком стало ухвалення Урядом у жовтні 2025 року рішення про створення Міжвідомчої робочої групи з питань координації заходів із збереження документальних свідчень про події збройної агресії Російської Федерації проти України.

Попереду — велика й кропітка робота: розроблення єдиних підходів до експертизи цінності документальних свідчень, формування стандартів їх зберігання та налагодження взаємодії між державними органами, архівними установами й інституціями громадянського суспільства.

Парадокс перехідного правосуддя

Перші кроки України у напрямі реалізації заходів перехідного правосуддя розпочалися ще з 1991 року, однак держава досі не визначила офіційних засад його впровадження. Закони «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» стали першими спробами відновлення історичної справедливості, забезпечення права на правду, компенсації та гарантій неповторення.

Разом із відкриттям архівів радянських спецслужб, створенням Інституту омбудсмана (1998), Українського інституту національної пам’яті (2006), ухваленням закону про очищення влади (люстрацію) у 2014 році — Україна поступово формувала власну матрицю перехідного правосуддя, проходячи через етапи подолання наслідків тоталітарного режиму, анексії Криму, окупації Донеччини та Луганщини, а нині — повномасштабної війни з Російською Федерацією.

Читайте також: Коли Україна поверне Крим і Донбас: 8 викликів, які доведеться подолати

Попри відсутність єдиного законодавчого акту, відкриття архівів, правозахисні ініціативи, компенсаційні механізми, процеси люстрації та меморіалізації фактично стали складовими українського шляху перехідного правосуддя.

— Правосуддя перехідного періоду — це суспільний договір між державою, суспільством і кожним із нас заради правди, відповідальності та примирення, — наголосила Шевченко.

Тепер, коли країна одночасно долає спадщину тоталітаризму та наслідки російської агресії, архіви стають не просто свідками історії. Вони — активні учасники побудови справедливості, інструменти відповідальності та гарантії того, що про ці злочини не забудуть.

—

Опубліковано у виданні УГСПЛ

Читайте також: 

• Справ — тисячі, вироків — сотні. Як розслідують воєнні злочини російських загарбників в Україні
• Комісії ООН передали матеріали для поновлення розслідування теракту в Оленівці
• Як російські загарбники знищували свободу слова в Криму після початку повномасштабної війни
• Співпраця освітян з російськими окупантами: чи може люстрація стати альтернативою кримінальному переслідуванню?
• Уроки стійкості та згуртованості: як українські громади долають виклики війни
• Звірства російських окупантів: більшість потерпілих незадоволена ходом їх розслідування
• Про казус із Нобелівською премією миру для “трьох братніх народів” під час війни, лихо від “хороших” росіян, та про невідомі воєнні злочини
• Дані ЮНЕСКО про культурну спадщину України для росіян – це список на розграбування