З чого почати дослідження свого родоводу: хитрощі, що допоможуть у розшуках

Версия для печати

 В часи чергового наступу імперії на українську ідентичність особливо важливо зберігати пам’ять про своє. Тож не дивно, що дослідження родоводу стають все популярнішими.

Журналісти видання Platfor.ma поговорили з засновницею ГО «Українська античність» Наталією Піщуліною про те, чому взагалі важливо досліджувати своє коріння, з чого варто почати, як правильно оцифровувати та зберігати отриману інформацію, а також які ресурси, книги та фільми можуть допомогти краще пізнати історію свою та своєї сім’ї. 

«Українська античність» працює з 2008 року. Цільова аудиторія — це шкільна молодь. Починали з того, що возили дітей на розкопки у Херсонес і Ольвію. Ми давали багато лекційного матеріалу щодо ідентичності, активізму, спадщини тощо, а також займалися практикою — волонтерством і археологічною діяльністю. 

Як організація ми зареєструвалися у 2019 році, а з початку повномасштабного вторгнення зібрали всю нашу молоду та активну аудиторію і почали з нею працювати в напрямку неформальної освіти. Наша місія — творити спільноту свідомих і відповідальних громадян. Саме «творити», адже ми не йдемо за кінцевим результатом, для нас важливі всі маленькі досягнення на шляху. 

Читайте також: Українське коріння відомих персон

Дослідження родоводу почалося з історії 

Одна з учасниць наших тренінгів для дітей до 18 років виконувала завдання — треба було піти додому і дізнатися у рідних, як сім’я переживала XX століття: Голодомор, колективізацію, Другу світову тощо. Коли дівчина стала питати, то її бабуся розплакалася. Абсолютно ніхто з родини до того не цікавився, як та жила. І от вперше онука підняла цю важку, травматичну, але важливу тему, вислухала і записала свідчення. 

Мене це так вразило! Виявляється, у нас в країні існує велика проблема збереження пам’яті. В радянські часи безліч матеріалів була знищена, а люди воліли замовчувати особисту інформацію, а не фіксувати її. Тому нині у нас зовсім не сформована традиція зберігання сімейних спогадів. Як на мене, це питання ідентичності та проблема національного рівня. 

Тож перший меседж, з яким ми хотіли працювати, — оцифрування спогадів. Ми живемо в таких умовах, що завтра в будинок прилетить і не стане його, фотографій, домашніх архівів і, не дай боже, бабусі, яку можна розпитати. Тому всю доступну інформацію про родовід, спогади, історії минулого радимо зацифровувати й завантажувати на хмарне сховище. 

Жовківчанин, стрілець УСС Михайло Сяркевич. Фото: Архів Сяркевичів

Ми почали писати запити в архіви й запитувати, чи цікаво їм взяти на баланс ці матеріали. І завжди отримували відмову. Причина одна — техніка є, а от людських ресурсів недостатньо. У 2023 році Кабмін схвалив Стратегію утвердження української національної та громадянської ідентичності, де, зокрема, є положення про роботу з сімейними архівами. Тобто держава вже розуміє, що така проблема є, але хто буде її розв’язувати?

Через вивчення історії сім’ї та роду ми розуміємо, як опинилися в цій точці. Це потрібно для самоусвідомлення та розуміння власної ідентичності. Завдяки подібним дослідженням ми також починаємо відстежувати зв’язки між тим, що відбувалося з нашими пращурами в минулому і як це вплинуло на нас особисто зараз. Наприклад, звичка доїдати всю їжу на тарілці, навіть якщо вже не хочеться, тягнеться від Голодомору, через наших батьків, які казали «цей шматок хліба буде бігати за тобою» і до вже дорослих нас.

Два юнаки. Жовква. Фото: Архів Дмитрієнків

Читайте також: Досліди свій родовід! Як це зробити

З чого почати дослідження

У нас є відеокурс щодо дослідження родинної історії та її збереження для наступних поколінь. Він безплатний подивитися можна за покликанням. 

Перший крок, з якого варто почати, — глянути, що і хто є навколо. Запитати бабусю, дідуся, батьків: «А що було?» Записати ці свідчення, факти та історії: в Google-документі, в нотатках, від руки тощо. Головне після цього оцифрувати й завантажити на хмарне сховище.

Далі варто передивитися, які взагалі матеріали є вдома. Можливо, старі фотокартки, фронтові листи, приписи, вірші. Якщо ви у своєму рідному місті, то не зайвим буде піти на кладовище та повивчати надгробки, які багато чого говорять про родину. Це велика проблема для ВПО, особливо з окупованих територій, адже їхні фізичні спогади в більшості у них відняли. Тому треба використовувати всі можливості зараз, поки вони є, і зафіксувати все, що можна. Наприклад, навіщо фотографувати старі вишиванки? Бо візерунок потім можна відтворити. Зробити таку саму сорочку або картину, яку вишивала бабуся.

Документи архіву Макоданських. Фото: архів Макоданських

Могила Влодка Пастернака, 1916. Єгерндорф, Сілезія. Фото: ZTDA

Наступним кроком треба зробити родинне дерево. Є купа програм, які в цьому допоможуть, якщо ви не хочете робити це від руки. Наші фахівці з цифрової безпеки радять «MyHeritage», «FamilySearch», «WikiTree», або українські проєкти «Rodovid» та «Gramps». Коли ми його намалювали, то бачимо, якої інформації не вистачає. Тоді можна звертатися або до фахівців за консультацією, або самостійно подавати запити до архівів. Так ми збираємо всі дані, до яких можемо дотягнутися. 

В середньому через такі дослідження можна дійти до шостого покоління, за дуже рідкісним виключенням далі. Наприклад, у нас в команді є дослідниця Лілія, одна з авторок курсу, яка дійшла до 19-го коліна. Але це дуже кропітка робота, треба вивчати багато метричних книг, церковних записів, проводити експедиції у села. Тим паче багато прогалин є в радянські часи. Тому тут треба або звертатися до фахівця, або мати величезне бажання в це занурюватися. 

Родовід Пастернаків. Фото: ZTDA

Крута і корисна практика — їздити в експедиції в села, де, як ви дізналися, проживали ваші родичі. Частіше цим займаються якраз фахівці, але й для кожного це буде чудовим польовим досвідом. Є львівська громадська організація «Після тиші». Вона вузькоспеціалізована, але з напрочуд професійними спеціалістами, які їздять українськими селами й збирають матеріали про Другу світову, Холокост і остарбайтерів.  

А от тести ДНК — дискусійна тема в нашій спільноті. Ми з дослідниками місяць узгоджували, чи додавати цей блок у відеокурс і все ж вирішили від нього відмовитися. Наша спеціалістка Олена каже:

«Жоден із ДНК тестів не дасть інформацію, як звали предків, коли вони жили та чим займалися. Для того, щоб дізнатися, що у вас 80% східноєвропейської крові, 10% балтійської й 2% ашкеназі, платити $200 і більше — чиста комерція. Єдиний випадок, коли тест може (ключове слово “може”) допомогти — це якщо людина повна сирота. Проте серед усіх моїх знайомих, хто це робив, у жодного не було збігів і ніхто не знайшов ані нових родичів, ані спільних пращурів».

Касета "Ткачів Андрій Михайлович, 94р. / Спогади". Записи діда отця Михайла з с. Криве, Радехівського р-ну. Фото: ZTDA

Читайте також: Які родинні секрети можна дізнатися, дослідивши свій родовід і де їх шукати

Бази даних для пошуку предків

Технічно процес пошуку за всіма джерелами далі схожий: варто ввести прізвище, ім’я та по батькові людини. Через розширені параметри можна додати місце народження або проживання та інші нюанси. 

1. Першою базою є «Книги пам’яті України». В кожній області своя, більшість доступні онлайн. В таких збірках є інформація про загиблих, зниклих безвісти, полонених, учасників Руху опору Другої світової війни. Згодом навіть створили спільну електрону книгу, проте вона перестала оновлюватися через повномасштабне вторгнення. 

2. «Мартиролог 1939-1945 рр.» — пошуковий портал на базі документів Національного музею історії України у Другій світовій війні, що налічує понад 500 тис. записів про українських військовослужбовців, переважно із центральних та західних областей. 

3. Сайт «Saxon Memorial Foundation» створений для пошуку учасників Другої світової війни, а саме радянських військовополонених

4. Офіційний сайт архіву Арользена — центру документації переслідувань націонал-соціалістичного режиму в місті Бад-Арользен у Німеччині. Це якщо серед ваших рідних були остарбайтери. 

5. Інформацію про жертв Холокосту можна знайти в Центральній базі даних «Яд Вашем».

6. На сайті Національного музею Голодомору є інформація про загиблих в роки геноциду. 

7. Національний банк репресованих містить інформацію про жертв сталінського режиму в роки Великого терору (1937-1938 роки).

8. Ресурс «Імена самостійної України» — якщо ваші родичі брали активну участь у визвольних змаганнях 1917-1924 років.

Поради з оцифрування матеріалів

1. Оцифровані дані мають бути залиті на сховище, а не зберігатися тільки на ноутбуці, з яким в будь-який момент може щось статися. 

2. Найкраще зберігати їх у двох форматах: на хмарному сховищі та на фізичному носії (флешка, диск, карта пам’яті тощо). 

3. Можна використовувати наступні хмарні сервіси: Google Drive, Mega, Proton Drive, Onedrive, Dropbox.

4. Налаштувати автоматичне резервне копіювання файлів, щоб навіть якщо ви випадково їх видалите, був вихід. Покроково, як це зробити, за покликанням.

5. Щоб систематизувати оцифрований матеріал, спеціалісти радять посортувати його по папках. Наприклад, кожна — одне десятиліття. В кожній з них можна робити окремі підпапки. Для назви всіх файлів краще вигадати єдиний формат, наприклад, рік_місяць_день_подія_місце. Це полегшить пошук. А в кожній папці можна створити текстовий документ з описом, що за матеріали в ній зберігаються. Цей підхід буде швидшим за «відкривати всі файли та гадати». 

6. Скористайтеся порадами щодо того, як правильно сфотографувати та відсканувати матеріали.

7. Якщо для вас цінний фізичний архів і ви хочете його зберегти якомога краще, то пам’ятайте — для фото небезпечні волога, різкі перепади температури, гризуни, комахи, пряме сонячне світло і пліснява. Відповідно знімки мають знаходитися в сухих і прохолодних місцях. Найкраще, щоб вони були у папках, конвертах або коробках, десь на поличках подалі від їжі та води. Проте не варто тримати матеріали у гаражах або підвалах, так про них легко забути. Ставтеся дбайливо, не беріть брудними руками, не згинайте, не кидайте тощо, адже з часом вони стають крихкішими. 

Що можна почитати про дослідження родоводу

1. Валерій Томазов «Родовід. Як знайти своє коріння»;

2. Віра Агеєва «За лаштунками імперії»;

3. Ірина Рева «По той бік себе. Соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій»;

4. Мартін Поллак «Топографія пам’яті»;

5. Павло Єремеєв «Міфи та фейки з історії України»;

6. Юліан Редько «Сучасні українські прізвища»;

7. Ярослав Грицак «Нарис історії України».

Художня історична література за темою

1. Адріан Кащенко «Зруйноване гніздо» — повість про російську окупацію земель зруйнованої Запорізької Січі в 1775-80 рр.;

2. Валентин Чемерис «Амазонка. Київ-Соловки» — роман про боротьбу та репресії українських поетів під час сталінського «Великого терору»;

3. Валер’ян Підмогильний «Місто» — урбаністичний роман про життя української молоді в Києві 1920-х рр.;

4. Василь Барка «Жовтий князь» — роман про долю селянської родини в роки Голодомору (1932-33 рр.), заснований на спогадах очевидців;

5. Ірина Мельниченко та Вадим Геращенко «Живі. Всупереч» — роман-історія родини автора, яка пережила лихоліття XX ст., від колективізації та Голодомору до післявоєнної руїни;

6. Іван Багряний «Сад Гетсиманський», «Тигролови» — частково автобіографічні романи про страшні злочини НКВС;

7. Люко Дашвар «Покров» — історико-фантастичний роман від переможниці конкурсу «Коронація слова» про дослідження родоводу;

8. Марія Матіос «Букова земля» — роман-панорама про історію 5 буковинських родин завдовжки у 225 років;

9. Олександр Довженко «Україна в огні» — книга про події Другої світової війни на території України крізь призму родини Запорожців та їхніх односельців;

10. Павло Загребельний «Тисячолітній Миколай» — спогади головного героя, який жив і помирав в Україні у різні історичні періоди (наукова фантастика);

11. Пилип і Анна-Марія Наум’яки «Україна, 1933 рік. Голодомор. Шлях української сім’ї. Свідчення очевидців» — книга французів українського походження, родина яких майже вся загинула в роки Голодомору;

12. Роман Іваничук «Вогненні стовпи» — перший художній твір в 4-х томах про Українську повстанську армію;

13. Ю. Горліс-Горський «Холодний Яр» — історико-документальний роман про боротьбу українських повстанців у Холодному Яру в 1918-1922-х рр.

Історичні та документальні фільми

1. «Земля» 1930 р. — німий фільм Олександра Довженка про колективізацію, який отримав багато нагород і міжнародне визнання;

2. «Тіні забутих предків» 1965 р. — екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського про кохання молодих гуцулів Івана та Марічки, що займає перше місце в списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно (до речі, безліч цікавих історій про Параджанова від його приятеля варто прочитати тут);

3. «Білий птах з чорною ознакою» 1971 р. — художній фільм про трагічну історію буковинської родини в 1930-1940 рр.;

4. «Україна. Становлення нації» 2008 р. — документальний мінісеріал Єжи Гофмана про історію України від часів хрещення (988 р.) до незалежності;

5. «Той, хто пройшов крізь вогонь» 2012 р. — заснований на реальних подіях художній фільм про українського льотчика, який під час Другої світової війни потрапив у німецький полон, а згодом до Канади, де став вождем індіанців;

6. «Хайтарма» 2013 р. — художній фільм Ахтема Сеітаблаєва про депортацію кримських татар в 1944 р.;

7. «Гетьман» 2015 р. — мінісеріал та повнометражний фільм про Богдана Хмельницького;

8. «Століття Якова» 2016 р. — 4-серійна екранізація однойменного роману Володимира Лиса, спогади про життя 100-літнього головного героя від початку XX ст. до сьогодення;

9. «Будинок Слово» 2017 р. — документальний фільм про харківський будинок «Слово», де в 1930-ті рр. мешкало багато відомих українських письменників, поетів, акторів тощо;

10. «Гіркі жнива» 2017 р. — художня стрічка канадського режисера українського походження Джорджа Менделюка про Голодомор. Назва в оригіналі — Bitter Harvest;

11. «Червоний» 2017 р. — екранізація однойменного роману Андрія Кокотюхи про сталінські репресії;

12. «Заборонений» 2019 р. — художній фільм, знятий за біографією поета Василя Стуса;

13. «Чорний ворон» 2019 р. — екранізація однойменного роману Василя Шкляра про українських повстанців (1920-ті рр.);

14. Проєкт «Спадок» 2020 р. — цикл коротких відео про традиційний святковий одяг із кожної області України;

15. «Довбуш» 2023 р. — художній фільм про лідера гуцульських опришків Олексу Довбуша, «українського Робін Гуда».

—

Наталія Піщуліна, голова правління ГО «Українська античність»; опубліковано у виданні  Platfor.ma

На цю тему:

• Сервіс пошуку даних про репресованих з 1917-го по 1991 рік запустили в Україні
• Эксперты: История и архивы — это вопрос национальной безопасности
• Почему Украина проигрывает войны за историю соседям
• Владимир Вятрович: Сегодня украинцы заново открывают для себя свою историю
• «Де ти бродиш, моя доле …»: українська родина в епоху ДіПі
• Как найти свои корни
• Діаспора: 6 дивовижних фактів про те, як українську ідентичність зберігали далеко від дому