Річниця вторгнення в Курську область: цілі та наслідки

Версия для печати

 Ця операція принесла ЗСУ великі втрати. А чи могла вона наблизити кінець війни? Чи поразка української армії була зумовлена?

Про це йдеться у статті видання Медуза.

Рівно рік тому українські війська перетнули кордон Курської області — і розпочали одну з найзапекліших битв війни, яка тривала понад сім місяців. Гучний тактичний успіх ЗСУ закінчився поразкою, що призвела до довгострокових негативних наслідків для української армії. Почасти такий результат був визначений із самого початку: політичні та стратегічні цілі операції в Курській області виявилися наївними, а потенційні мінуси вже на етапі планування переважали плюси. Вплинули й оперативні помилки після початку операції, через які ЗСУ не змогли воювати у вигідних для себе умовах та надійно обороняти плацдарм у Курській області.

У результаті обидві сторони зазнали великих втрат. Для ЗСУ вони стали більш критичними (з огляду на дефіцит особового складу та важкої зброї). Можливо, вторгненням у Курську область українське командування змогло запобігти використанню великих російських резервів у битві за Донбас. Якщо говорити про операції ЗС РФ, які були розпочаті до 6 серпня 2024 року, наступ ЗСУ на Суджу якщо і вплинув на них, то скоріше в негативному для України сенсі. Тим часом, саме в таких операціях і вирішується результат війни.

У чому була мета настання ЗСУ на Суджу? І чого вдалося досягти української армії в Курській області?

Щоб зрозуміти реальні цілі вторгнення в Курську область, варто згадати оперативну та стратегічну обстановку на фронтах улітку 2024 року.

Після провального наступу ЗСУ влітку та восени 2023-го в Запорізькій області, під Бахмутом та на плацдармі на лівому березі Дніпра українське командування відвело до резерву частину сил, які брали участь у ньому.

Вже на початку жовтня 2023 року ЗС РФ вирішили скористатися чисельною перевагою, яка утворилася після успішної рекрутингової кампанії. Новостворені — за рахунок «добровольців», які підписали контракти, — з'єднання та об'єднання спрямували на відносно спокійні ділянки фронту. А досвідчені війська, які також отримали поповнення за рахунок мобілізації та найму контрактників, сконцентрували в центральній частині Донбасу.

З жовтня 2023-го до лютого 2024-го йшла запекла битва за Авдіївку. Українське командування змушене було перекинути на фронт частину резервів, але так і не змогло утримати місто. Весною здавалося, що фронт стабілізувався на захід від Авдіївки; частину українських бригад, які брали участь у битві, знову відкликали до тилу.

У травні 2024-го російські війська розпочали новий наступ. Війська новоствореного Ленінградського військового округу (вони відновлювалися після поразки у харківській битві 2022 року) знову перейшли кордон під Харковом. До цього вони проходили розгортання саме у Курській області. Такий наступ виявився невдалим: українські резерви, що прибули, зупинили російські війська за 5–7 кілометрів від кордону, незважаючи на початкові успіхи. Судячи з українських повідомлень того часу, розгортання розкрила розвідка ЗСУ.

Тоді російські «військори» писали, що ЗС РФ ставила собі за мету відвернути українські резерви від головного напряму удару — у центрі Донбасу.

Під час російського наступу під Харковом у травні 2024 року українські резерви стали концентруватися на північному сході країни. Так, частину сил перекинули на Сумщину під приводом оборони на випадок, якщо почнеться нове російське вторгнення.

Однак російські атаки під Харковом були, очевидно, лише маневром, що відволікав: головний удар прийшовся на захід від Авдіївки. ЗС РФ прорвали оборону слабких українських бригад під селищем Очеретине — і попрямували до Покровської агломерації. Тоді ж активізувалися війська іншого російського угруповання на півдні Донбасу. На початок серпня 2024 року ситуація на цих напрямках стала критичною для ЗСУ.

Ймовірно, підготовка удару у Курській області розпочалася ще до російської атаки під Харковом у травні 2024-го. Командування ЗСУ чекало, коли війська Ленінградського військового округу втягнуться у важкі бої на північ від Харкова та у місті Вовчанську. Після чого завдало удару на захід — там, де російські сили (тилові частини того ж Ленінградського військового округу, складені здебільшого з полків, укомплектованих «строковиками») були слабкими.

План наступу в Курській області склали виходячи з різних стратегічних, політичних та оперативних міркувань. Пізніше офіційні (і не дуже) пояснення цілей операції змінювалися багато разів.

Російські Z-канали, схильні до нагнітання паніки, одразу оголосили метою настання ЗСУ захоплення Курської АЕС, щоб потім обміняти її на захоплену ЗС РФ Запорізьку АЕС. За всіх варіантів розвитку подій така мета була недосяжною — крім сценарію повного розвалу управління в російській армії. Форма наступу ЗСУ (з пріоритетною спробою прориву до траси Рильськ — Льгов) показує, що українське командування справді розглядало такий амбітний план як реальний. Але розвалу управління ЗС РФ не сталося.

Президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що мета окупації частини Курської області — подальший обмін на захоплену Росією українську територію. Однак із самого початку наступу ЗСУ стало ясно, що Кремль не збирається нічого змінювати. Після поразки української армії у битві за Суджу та вторгнення ЗС РФ до Сумської області такий варіант став зовсім неактуальним.

Згідно з офіційними заявами українського керівництва, воно розраховувало, що Росія перекине до Курської області війська з угруповань, що наступали на центральний та південний Донбас. Якщо такий розрахунок справді існував, то він був надто наївним. Справа в тому, що на той момент ЗС РФ мали значні резерви, які не були задіяні в боях у Донецькій області. Саме з них склалася основа угруповання, що наступало на Суджу. Російське командування направило з Донецької в Курську область спочатку 155-у бригаду морської піхоти (її вивели з позицій під Вугледаром до початку наступу ЗСУ на Суджу в якесь місце «в лісах Донбасу»), а потім 106 дивізію ВДВ з тупикового північного напрямку. Інші сили перекинули до Курської області з угруповання «Дніпро» та з-під Харкова.

Можливо, командування ЗС РФ планувало використати ці війська для іншого наступу, який у результаті так і не відбувся. Однак і ЗСУ заради безплідних атак у Курській області послабили одразу кілька напрямків. Як результат, вони не змогли ні утримати плацдарм на території Росії, ні сповільнити настання ЗС РФ в Україні. Щоб продовжити наступ у Курській області, українське командування зібрало угруповання загальною чисельністю приблизно 15 бригад, у тому числі найбільш боєздатних. Цікаво, що 47 механізовану бригаду, на озброєнні якої були танки Abrams і БМП Bradley, відправили під Суджу з лінії фронту на південь від Покровська.

У вирішальний момент російського наступу на півдні Донбасу командування ЗСУ не виявило резервів. У результаті українська сторона втратила «фортеці» — міста Вугледар та Курахове, селище Велика Новосілка. А також велику територію між західними околицями Донецька та лінією Покровськ – Велика Новосілка з десятками населених пунктів.

Російські війська просунулися і на допоміжних напрямах. Вони вийшли до західних околиць Покровська та до кордону Дніпропетровської області; форсували річку Оскол у Куп'янська; зайняли частину «фортець» міста Торецьк та Часів Яр на північ від Донецька.

Але й у Курській області успіхи ЗСУ виявилися тимчасовими. Армія України в перші два місяці наступу не змогла убезпечити свої фланги, ймовірно, прагнучи прорватися якнайдалі вглиб російської території. ВСУ не змогли захопити райцентр Коренево на заході плацдарму та просунутися до слободи Білої на сході. У результаті вся контрольована ними територія виявилася затиснута з двох сторін: на заході ЗС РФ ще восени прорвалися до річки Снагость, на сході - до південних околиць Суджі біля річки Псел. Після того, як ЗС РФ захопили село Свердликове за сім кілометрів на захід від дороги Суджа — Суми, доля всього угрупування ЗСУ в Курській області була вирішена наперед. Російська армія ввела в бій на цьому напрямі потужний підрозділ БПЛА "Рубікон" (аналог бригад безпілотних сил ЗСУ). Після цього постачання українських військ дорогою Суджа — Суми стало неможливим. Багато частин ЗСУ, кидаючи техніку, виходили з Курської області пішки. Проте основні сили змогли уникнути оточення.

ЗСУ сім місяців сковували великі російські сили свого плацдарму в Курській області. Але й самі задіяли під Суджею найбоєздатніші бригади. Ці сили можна було використати ефективніше. Наприклад, якби вони залишили плацдарм одразу після початку російського контрнаступу восени 2024 року.

Російський наступ на Донбасі продовжується. Південну частину регіону — і «фортеці» ЗСУ — захоплено. Наразі ЗС РФ явно намагаються зайняти агломерацію Краматорськ — Слов'янськ на півночі. Ініціатива належить російським військам, ЗСУ знову мають спробувати перехопити її. Інакше, за умови чисельної переваги російської армії, на Україну чекає поразка.

Що буде далі?

Головний наслідок курскої операції для ЗСУ — активна ділянка фронту завдовжки 50 кілометрів у Сумській області. На піку кампанії ЗСУ наступали на фронті 100 і більше кілометрів. Однак в умовах, коли ЗС РФ мають чисельну перевагу, створення нових ділянок активного протистояння невигідне для України. Після поразки ЗСУ під Суджею українська армія змогла створити міцну оборону на Сумщині, зокрема за рахунок скорочення лінії фронту. І тепер перейшла до контратак.

Однак у північній частині Донбасу (і не лише там) українська оборона продовжує руйнуватися через брак сил. Ця ділянка фронту від кордону Дніпропетровської області до міста Часів Яр потребує термінового посилення.

До осені 2025 року ЗСУ вдалося створити резерви. Значна їх частина — це бригади, які зазнали втрат під час боїв та при відході з Курської області. З того часу їх поповнили особовим складом та технікою. Цілком ймовірно, що українське командування спробує використати їх для нового наступу. У ЗСУ менше вільних сил, ніж це було 2024 року. Але, можливо, цього разу стратегічний план буде сформульований краще.

Зображення вгорі: у наступі на Курську область брали участь найбільш підготовлені українські підрозділи, зокрема десантно-штурмові

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• «Ми гинемо не за Суджу, а щоб фронт був далеко від Сум»
• Що відбувалося на Курщині в останній місяць оборони
• У BBC розповіли, як ЗСУ відступили з Курської області
• Бої на Курщині: сумні підсумки головної події війни у ​​2025 році