Смерть у карцері: 40 років тому СРСР і Медведчук вбили Василя Стуса, совість української поезії

Версия для печати

 Сорок років тому, в ніч на 4 вересня 1985 року, у карцері радянського табору особливого режиму ВС-389/36 в селі Кучино померла людина, чий голос система намагалася змусити замовкнути, але не змогла.

Василь Стус – поет, правозахисник, «особливо небезпечний рецидивіст» в очах КДБ і незламна совість нації в пам'яті народу. Його смерть не була випадковістю; це було методичне, холоднокровне вбивство, розтягнуте в часі, фінальним акордом якого стало сухе голодування проти сваволі табірної адміністрації.

4 вересня 1985 року радянська імперія зламала тіло, але не дух одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття. У табірному карцері на Уралі, за тисячі кілометрів від рідної землі, обірвалося життя Василя Стуса. Це була розплата за вірність собі, за право бути українцем і за слова, що були гострішими за будь-яку зброю.

Читайте також: Як загинув Василь Стус

Шлях до Голгофи

Народившись на Вінниччині, закінчивши з червоним дипломом педуніверситет у Донецьку, Стус міг би стати успішним радянським філологом. Але він обрав інший шлях. 4 вересня 1965 року, рівно за 20 років до своєї смерті, під час прем'єри фільму Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві, він вийшов на сцену разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом на знак протесту проти арештів української інтелігенції.

Цей вчинок коштував йому аспірантури і поставив хрест на будь-яких сподіваннях друкуватися офіційно. Його збірки «Круговерть» та «Зимові дерева» так і не побачили світ в УРСР за його життя. Але слово поета вже пішло в самвидав, прориваючись крізь залізну завісу.

Читайте також: "Справа Василя Стуса": глава книги, яку хоче заборонити Медведчук

Два вироки за одну правду

Стус не мовчав. У відкритих листах до влади він таврував режим за порушення прав людини, за русифікацію, за перетворення радянського громадянина на раба. Система відповіла так, як уміла найкраще, — репресіями.

Перший арешт у січні 1972 року завершився вироком: 5 років таборів і 3 роки заслання за «антирадянську агітацію». У мордовських таборах більшість його рукописів конфісковували та знищували. Потім було заслання на Колиму, робота на золотокопальнях.

Повернувшись до Києва у 1979-му, він не здався. Відмовився від радянського громадянства — «Бути радянським громадянином – значить бути рабом» — і приєднався до Української Гельсінської групи.

Другий арешт у травні 1980-го був уже вироком на смерть. Його визнали «особливо небезпечним рецидивістом» і засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. На суді він намагався відмовитись від нав'язаного йому адвоката, молодого юриста Віктора Медведчука, який замість захисту фактично підтримав звинувачення. Але суд відвід не прийняв, позбавивши поета навіть ілюзії правосуддя.

Читайте також: Василь Стус: "Бути громадянином СРСР – значить бути рабом"

Останній бій

Табір у Кучино став його останнім прихистком і місцем останньої боротьби. Його регулярно кидали до карцеру, позбавляли побачень з рідними, нищили вірші. На знак протесту проти жорстокого поводження з політв'язнями він неодноразово оголошував голодування. Останнє, сухе, стало для нього фатальним.

«Навіть на трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю нелюдяністю», — писав про його справу академік Андрій Сахаров.

Його поховали на табірному цвинтарі. Лише у 1989 році прах поета разом із прахом Юрія Литвина та Олекси Тихого вдалося перепоховати на Байковому кладовищі в Києві. Посмертно він отримав Шевченківську премію та звання Героя України. Але найголовнішу нагороду — безсмертя у пам'яті народу — він виборов сам, ціною власного життя.

Джерело:  УІНП

Читайте також: 

• Легендарний Василь Овсієнко: життя як покута
• На 86-ту річницю з дня народження Василя Стуса - 5 фактів про поета і борця з тоталітаризмом 
•  Мирослав Маринович: "Дратує слово "зубожіння". Хочете жити, як німці, – працюйте, як вони"
• В'ячеслав Чорновіл: у боротьбі за українську Державу
•  50-летие операции КГБ "Блок". В Украине арестовали 87 диссидентов