Уроки історії: Як українці дали московитам Біблію церковнослов’янською мовою

Версия для печати

 Першою Біблією, надрукованою церковнослов’янською мовою, стала Острозька Біблія. Зберіглося два типи примірників Острозької Біблії з різними колофонами (вихідними даними на останній сторінці). На одних з них стоїть дата 12 липня 1580 р., на інших – 12 серпня 1581 рік. Щоправда, на титульному листі екземплярів видання вказано рік 1581 рік.

У примірниках з різними колофонами післямови Івана Федоровича (Федорова), який здійснював друкування книги, теж різняться між собою, як і шрифти та прикраси. Тому в літературі поширилась думка, що існувало два видання — 1580 та 1581 років. Хоча є й така точка зору, що було лише одне видання – 1581 р. , зазначає історик Петро Кралюк у виданні РІСУ.

Мовляв, Біблію почали друкувати ще в 1580 році, але, через великий об’єм книги, не встигли довершити цю справу, надрукувавши при цьому низку останніх сторінок з колофонами 1580 року. Окремі ж примірники Біблії додруковувалися пізніше. Відомо навіть, що деякі з них після 1581 р. додруковував Іван Федорович у Львові та Кузьма Мамонич у Вільно.

За радянських часів, коли йшла мова про Острозьку Біблію, то переважно акцентувалася увага на постаті Івана Федоровича, якого називали Федоровим, на тому, що він був московитом. Це робилося, аби підкреслити «провідну роль російського народу» в розвитку української культури. Однак про Івана Федоровича (а саме під таким іменем він фігурує в українських документах) нам відомо не так багато. Він справді ідентифікував себе як московита. Але жив цей діяч переважно на теренах Речі Посполитої (білоруських та українських землях). Тут, наскільки можемо судити, він отримав освіту. Також, ймовірно, цей діяч навчався на Заході. Там і оволодів технікою книгодрукування.

Читайте також: Три невідомі раніше примірники Острозької Біблії виявили на Афоні

Безперечно, Іван Федорович відіграв певну роль у появі Острозької Біблії. Принаймні виконував зі своїми підручними друкарські роботи. Не виключено, що він також брав участь у редагуванні біблійних текстів.

Проте не Іван Федорович відіграв головну роль у створенні цього фундаментального видання. Фактично, над цією книгою трудився «інтернаціональний колектив», однак провідну роль у ньому відігравали вихідці з українських земель, які вважали себе русинами (так у той час ідентифікували себе предки сучасних українців).

Перекладацька й редакторська робота над Острозькою Біблією здійснювалася під керівництвом Герасима Смотрицького, який походив з Поділля. Саме він став автором прозової та віршованої передмов до цього видання. Також можемо припустити, що цей книжник є автором вірша-присвяти на герб князів Острозьких, яким, власне, й відкривається Острозька Біблія. Можливо, він же є автором передмови, написаної від імені князя Василя-Костянтина Острозького.

До укладачів Острозької Біблії є підстави зарахувати Тимофія Михайловича, який у 1580 р. видав твір під назвою «Книжка, зібрання речей найважливіших, які потрібні для швидкого пошуку в книзі Нового завіту». Це був алфавітно-предметний покажчик до Нового Завіту. Укласти його могла лише та людина, яка добре знала новозавітні тексти. Очевидно, саме Тимофій Михайлович працював над редагуванням Нового Завіту до Острозької Біблії.

Читайте також: Князі Київські розмовляли українською. Музейники це замовчують

Певну причетність до роботи над нею мав Михайло Гарабурда. Він був секретарем короля Речі Посполитої, відомим у той час дипломатом. Неодноразово виїздив із дипломатичними місіями до Москви, зокрема, у 1566-1573 роках. Саме тоді й привіз Михайло Гарабурда князю Василю-Костянтину Острозькому рукописний примірник Геннадієвої Біблії від царя Івана Грозного.

Про це, власне, йшлося в передмові до Біблії Острозької. Відомо також, що і сам Михайло Гарабурда, і його син Василь цікавилися давніми рукописами, збирали їх. Вони також намагалися здійснювати видавничу діяльність. Можливо, Михайло Гарабурда не лише передавав князю Василю-Костянтину Острозькому привезений із Москви примірник Біблії, але й надавав консультації острозьким книжникам.

Тут варто зробити деякі пояснення. Геннадієва Біблія не була продуктом московської культури. Вона була укладена в Новгороді в 1499 р. У Новгородській землі, як справедливо відзначали деякі дослідники, наприклад, Микола Костомаров, формувався свій окремий етнос. При чому цей етнос культурно був пов’язаний з русинами-українцями. Проте московити вчинили геноцид над мешканцями Новгородської землі, завоювавши її. Звідси були вивезені й різні цінності до Москви, в т. ч. культурні. Серед них опинилася Геннадієва Біблія – названа так від імені новгородського єпископа Геннадія, за повелінням якого цей текст був укладений.

Справді, ця Біблія є першим відомим нам текстом Старого й Нового Завіту на церковнослов’янській мові. Правда, цей текст не був повним і потребував серйозного доопрацювання. Звісно, укладачі Острозької Біблії використовували його. Однак поряд із цим користувалися й іншими біблійними книгами.

Міг певну роль у підготовці до видання Острозької Біблії відігравати грецький емігрант Діонісій Раллі. Є згадки про те, що він привіз князю Василю-Костянтину Острозькому із Риму примірник Біблії, переданий Папою Григорієм ХІІІ. Можемо припустити, що Діонісій Раллі працював із грецькими та латинськими текстами біблійних книг, оскільки добре володів як рідною грецькою, так і латинською мовами. Взагалі треба сказати, що при укладенні Острозької Біблії широко використовувалися біблійні тексти, якими користувалися в Римо-Католицькій Церкві.

Читайте також: Як російська імперія заважала бути українцями

Ще одним ученим греком, який міг працювати над укладенням Острозької Біблії, схоже, був Євстахій Натанієль, який близько 1579 р. став домашнім учителем у князя Василя-Костянтина Острозького. Він міг перекладати біблійні тексти із грецької на церковнослов’янську.

Могли бути залучені до редагування Біблії й інші книжники, що знаходилися в оточенні Василя-Костянтина Острозького. Однак щось певне сказати з цього приводу не можемо.

Хоча Острозьку Біблію до друку готували різні фахівці (знавці сакральних мов та біблійних текстів, учені-філологи, майстри друкарської справи), все ж головну роль у її появі відіграв Василь-Костянтин Острозький. Саме він зібрав вчених редакторів, запросив до себе друкаря Івана Федоровича. За його завданням збирали біблійні тексти з різних країн. Зрештою, князь виділив значні кошти для робіт над укладанням Біблії та для її друкування.

Робота над Біблією, яка розпочалася в другій половині 70-их років XVI ст., була непростою справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх. Слід зауважити, що до появи Острозької Біблії в православних слов’ян не було справді повного тексту Святого Письма Старого й Нового Завіту. Василь-Костянтин Острозький спеціально збирав різні біблійні тексти, щоб перекладачі й редактори могли скористатися ними, створивши свій варіант.

Читайте також: Як церковний спів зробив українців музично грамотними?

Чи не найголовнішою проблемою, яка постала перед редакторами, було питання, який текст взяти за основу для видання. Якщо не виникало особливих проблем щодо Нового Завіту, оскільки існували його переклади церковнослов’янською мовою, то цього не скажеш про Старий Завіт. У той час існував як єврейський текст останнього, вживаний юдеями, так і кілька грецьких перекладів. Для православних саме останні мали велике значення, оскільки всі цитати у творах отців Церкви були взяті з них.

Найбільш авторитетним для православних був грецький «переклад сімдесяти тлумачів» (Септуагінта), який до того ж вважався богонатхненним. Саме він і був використаний укладачами Острозької Біблії. І цей вибір, з огляду на православну традицію, був цілком логічним.

Використовуючи уже існуючі переклади окремих старозавітних книг церковнослов’янською мовою, зокрема Геннадієву Біблію, острозькі книжники звіряли їх із Септуагінтою, як цього вимагала традиція східних церков. Аналіз тексту Острозької Біблії дає підстави твердити, що вони могли користуватися такими західними виданнями Септуагінти, як Альдінська Біблія та Комплютенська Поліглота. Могли й мати рукопис цього старозавітного тексту, придбаний у Константинополі. Окрім того, використовувалася острозькими книжниками й Вульгата, тобто латиномовний текст Старого Завіту, визнаний Римо-Католицькою Церквою. Можна говорити про те, що три книги Старого Завіту (Ездра, Товія та Юдит) були безпосередньо перекладені з латинського тексту. Також цей текст острозькі книжники використовували при перекладі таких книг, як Параліпоменон, Ездра, Неємія, 1-а та 2-а книги Маккавеїв, звіряючи їх із відповідними текстами Септуагінти.

В окремих місцях вони могли скористатися єврейським оригіналом. Старий Завіт на івриті вперше був надрукований в Бамберзі в 1518 р., а в 1571 р. його перевидали в Амстердамі. Ці видання, як і рукописні єврейські старозавітні тексти могли знаходитися в Острозі, адже в той час тут існувала велика єврейська громада, синагога й школа при ній.

Окрім церковнослов’янських, грецьких та латинських біблійних текстів, острозькі книжники використовували також їхні переклади польською й чеською мовами.

Аналізуючи текст Біблії, варто мати на увазі в той час не існувало наукових критичних видань біблійних книг. Власне, вивчення біблійних текстів, їхнє порівняння робили лише перші кроки. Сьогодні в науковому світі вважається недоречним створювати біблійний текст, де змішані грецька та єврейська традиції. Однак у XVI ст. таких застережень не існувало. Острозькі книжники діяли згідно з традиціями свого часу. Вони підготували переклад високої якості, який у своїй основі не лише не поступався кращим тодішнім перекладам, а то й перевищував їх. Працю острозьких книжників можна розглядати як спробу витворити з оригінальних текстів виправлений переклад Біблії церковнослов’янською мовою. Її редактори зробили велетенську роботу, здійснивши порівняльний аналіз різноманітних біблійних книг. Навіть у Західній Європі, де наука була достатньо розвинутою, до подібної роботи лише приступали.

Окрім створення церковнослов’янського біблійного тексту на основі існуючих авторитетних текстів, не менш важливою проблемою, яка постала перед острозькими книжниками, була пов’язана з виробленням біблійного канону. До появи Острозької Біблії у православних, що користувалися церковнослов’янською мовою в богослужінні, не було повного тексту Святого Письма Старого й Нового Завітів. Відповідно, й не було біблійного канону. Фактично, православні, що користувалися церковнослов’янською мовою, отримали канон з виходом у світ Біблії Острозької. В його основі лежав канон Александрійський. Однак помітний на нього й вплив канону друкованих видань римо-католиків.

Так, порядок книг у Старому Завіті відповідав послідовності, яка існує у виданнях Римо-Католицької Церкви. Правда, всі назви книг подані згідно із грецькими назвами. Не викликає сумніву, що острозькі книжники були знайомі з поділом, який існував у Вульгаті. Тому в відсилках до книг укладачі Біблії, неодноразово помиляючись, подавали назви з цього латиномовного тексту.

Читайте також: Ми звикли вважати, що хрестителем Русі є князь Володимир. А може справжній хреститель - Анастас?

Тим не менше, попри ці незначні видавничі огріхи, канон, поданий у Острозькій Біблії, ніхто не заперечив. Ніяких біблійних книг до неї пізніше не було ні додано, ні віднято.

Ще однією проблемою для острозьких книжників став поділ біблійного тексту на глави й вірші. Поділ на глави був упроваджений на початку ХІІІ ст. професором Паризького університету Стефаном Лангтоном. Поділ же на вірші почав утверджуватися лише в XVI ст. Перший відомий біблійний текст, де був віршовий поділ, дійшов до нас з 1528 р. Сучасний же поділ на вірші запровадив паризький видавець Роберт Естіен (Робертус Стефанус), який видав Новий Завіт із таким поділом. Тобто на час видання Острозької Біблії це була новація, котра ще не встигла утвердитися.

У Острозькій Біблії був застосований лише поділ на глави. Щодо поділу на вірші, то, імовірно, укладачі Острозької Біблії вважали його нетрадиційний і необґрунтованим.

Оскільки Острозька Біблія користувалася значною популярністю й швидко розійшлася, з’явилася потреба її перевидання. Це, зокрема, планував зробити Петро Могила. У 1638-1639 роках над текстом Острозької Біблії працював колектив вчених ченців на чолі з Сильвестром Коссовим. У той час Петро Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видання Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині XVII століття. Однак обставини не дали змоги реалізувати цей задум.

Перевидання Острозької Біблії вийшло в Москві в 1663 р. за царя Олексія Михайловича. Це стало можливим завдяки еміграції вчених книжників-українців у Московію. Готував це перевидання українець Епифаній Славинецький, що прийняв постриг у Києво-Печерській лаврі й певний період займався філологічними студіями в Києві. У Москві Острозька Біблія була передрукована з невеликими виправленнями у правописі. Також були зроблені зміни наголосів. Це мало на меті наблизити текст до московського варіанту церковнослов’янської мови. Ще в тексті «народ русский» замінили на «народ великороссийский». У цьому варто вбачати своєрідну московізацію Острозької Біблії. Уже частково зазначалося, що в той час населення України, а також Білорусі ідентифікувало себе як русини. Свої ж терени воно називало Руссю чи Росією. Останній термін був грецького походження. Відповідно, використовувався «народ руський». Московіти ж, аби вирізнити себе від русинів-українців та білорусів, почали застосовувати термін «народ великоросійський».

Московське видання 1663 р., власне перевидання Острозької Біблії, отримало назву «пєрвопєчатной» Біблії. У передмові до нього говорилося про «незадовільність» тексту. Одначе водночас вказувалося, що виправлення вимагає часу, умілих редакторів тощо. А в Московії на той час не було вчених людей, здатних здійснювати таку роботу. Таких доводилося запрошувати з України.

У наступні десятиліття в Московії постійно зверталися до питань виправлення тексту Біблії та її видання. З приводу цього виникали різноманітні дискусії. У 1741 р. було вирішено провести підготовку до друку й видання Біблії церковнослов’янською мовою в Москві. Текст доручили відредагувати архимандритові Фадею (Кокуйловичу) та префектові Московської слов’яно-греко-латинської академії, єромонаху Кирилові (Флорінському). Вони працювали протягом року й подали до священного Синоду біблійний текст і доповідь. У останній книжники високо оцінили Острозьку Біблію, зазначивши, що вони в своїй роботі переважно використовували Александрійський список Септуагінти.

Це обумовлювалося тим, що Острозька Біблія була перекладена саме з цього списку, котрий, на їхню думку, є дуже близьким до єврейського тексту. Також ці книжники у своїй доповіді порівняли Острозьку Біблію з першим критичним виданням Біблії латинською мовою – Секстиною. При цьому вважали, що остання має чимало пропусків, чого не скажеш про Острозьку Біблію.

Читайте також: Чому українці, які виїхали до Європи, ходять до російських церков

Однак поданий Фадеєм (Кукуйловичем) та Кирилом (Флорінським) текст викликав дискусії. Його переглядав священний Синод. У 1747 р. роботу над редагуванням церковнослов’янського тексту Біблії було доручено Варлааму Лящевському та Гедеону Слонімському – викладачам Києво-Могилянської академії. Завершили вони свою працю в 1751 р. Ці редактори звірили всі книги Біблії з грецьким текстом. Однак у основі їхнього перекладу все ж лежав текст Острозької Біблії. Виправлені ними місця стосувалися старозавітних книг, за винятком Псалтиря. Книги Товіт та Юдит, які в Острозькій Біблії були перекладені з Вульгати, вони переклали з грецького тексту, а третю книгу Ездри, котрої не було в Септуагінті, перенесли на кінець Старого Завіту.

18 грудня 1751 р. з’явився друком виправлений Варлаамом Лящевським та Гедеоном Слонімським переклад біблійних книг. Це видання отримало назву Єлизаветинської Біблії – від імені цариці Єлизавети, яка правила в Російській імперії в той час. До речі, саме за її правління впливи українців були доволі сильними при імператорському дворі. Єлизаветинська ж Біблія в своїй основі лишалася Біблією Острозькою, зазнавши певних змін, котрі стосувалися окремих книг Старого Завіту.

Ця видана в Москві Біблія неодноразово перевидавалася як у Російській імперії, так і за її межами. Воно було взяте за основу для Почаївської Біблії 1798 р., яку надрукували греко-католики. Тоді ця Біблія вийшла в п’яти томах великого формату. Текст цієї Біблії, але вже з ілюстраціями був перевиданий у Перемишлі в 1859 році. До сьогодні Єлизаветинська Біблія, основу якої становить Біблія Острозька, залишається тим церковнослов’янським текстом, яким користуються Російська Православна Церква та інші Церкви, що використовували чи використовують церковнослов’янську мову.

—

Петро Кралюк, український філософ, письменник, публіцист; опубліковано у виданні РІСУ

Читайте також: 

•  Наше минуле багатьом видається шерегом катастроф, пошуків себе й боротьби проти імперій. Де українцям шукати власних традицій?
• “Провина за нинішні релігійні конфлікти в Україні лежить виключно на проросійських архиєреях УПЦ МП”
• Почаїв – місце святості
• День слов’янської писемності і культури відзначають сьогодні в Україні
•  Цінності під час Руїни: досвід українського святого Димитрія Туптала
• Євстратій Зоря: Спеціальна церковна операція