Археологія «русского міра»: про це попереджали ще 13 років тому

Сьогодні ми часто чуємо про Третій Рим, Святу Русь, «русскій мір» та інші ідеологічні визначення, які претендують зайняти своє місце в нашому житті замість зруйнованих радянських цінностей. Нам хочуть вселити, що всі ці ідеологічні поняття органічно притаманні нашій культурі і існували в ній з давніх-давен. Що ми повинні повернутися до витоків і в них почерпнути сили для подальшого розвитку. Нарешті, що ці ідеологічні визначення мають якесь відношення до християнства.

Що ж, давайте розберемо все це по порядку. Перевіримо, наскільки можна вважати вищезазначені терміни давніми, споконвічними і наскільки вони мають відношення до християнських духовних цінностей.

«Старець Філофей надав образу Риму дуже своєрідне, і навіть національне звучання. Він одним з перших у вітчизняній релігійно-філософській думці використовує сам образ Риму в застосуванні до Московської держави... Отже, через образ «Ромейського царства» старець Філофей оголошує Московську Русь єдиною істинною берегинею всесвітнього християнства. І недарма він наводить неіснуючі слова апостола Павла – «Рим – весь світ». Для старця Філофея вираз «Рим –весь світ» був дуже важливий, бо він пов'язав його з Московською Руссю, і, отже, цей вираз можна було трактувати по-новому – «Московська Русь – весь світ». Так і виникає знаменита формула: «Яко вся християнська царства приідоша в кінець і снідошася в єдине царство нашого государя. За пророчими книгами, тобто Ромейське царство. Два убо Рима падоша, а третій стоїть, а четвертому не бути». Цікаво, що на відміну від біблійних пророцтв, старець Філофей вперше вводить поняття «Третього Риму» саме як останнього царства». /Сергій Перевезенцев. Росія. Велика доля. С. 330/.

Ні старець Філофей, ні інші московські мудреці не знали, що в посланнях апостола Павла немає виразу «Рим – весь світ»? А якщо знали, то значить, цілком свідомо спотворювали зміст Святого Писання.

Апостол Павло на адресу таких спотворювачів висловлювався досить різко:

«Але якби й ми або а́нгол із неба зачав благовісти́ти вам не те, що ми вам благовісти́ли, — нехай буде прокля́тий! 9 Як ми перше казали, і тепер знов кажу́: коли хто вам не те благовісти́ть, що ви прийняли́, — нехай буде прокля́тий!». Гал 1:8-9

Чи ігнорувалися ці застереження через незнання чи свідомо, не має значення. Головне, що ця брехлива ідеологічна мішанина, яка не має до християнства ніякого відношення, була з радістю прийнята наступними поколіннями московської еліти. Неважливо, що такого виразу в Євангелії немає – головне, щоб це працювало. На маніпуляціях зі Святим Письмом не зупиняться.

Пізніше почнуть використовувати і ніколи не вимовлені пророцтва, приписувані святим. Адже неправдивість небіблійних висловлювань виявити тепер легко, а ось як можна перевірити, чи говорив коли-небудь преподобний Лаврентій (Проскура) Чернігівський про те, що Росія, Україна і Білорусь на землі, як Свята Трійця на небі – єдині? Адже він не залишив після себе таких свідчень у письмовій формі. Нехай навіть всі, хто його знав за життя, і кажуть, що таких дурниць преподобний сказати не міг. Досить випустити невеличку книжечку лжесвідчень, щоб гіперактивні «віруючі» накреслили цю вигадку на своїх гаслах і понесли її в народ. Багато неофітів свято в це вірять.

Адже і їжакам зрозуміло, кому вигідно, щоб Україна і Білорусь неодмінно складали «трійцю», яка насправді є одиницею. Єдина Росія.

Точно так само йдуть справи і з багатьма іншими «пророцтвами» православних святих. Це просто продовження маніпуляцій свідомістю віруючих. Під виглядом висловлювань релігійних авторитетів, людям згодовують кінські дози імперської пропаганди за допомогою так званих «православних» ЗМІ. В результаті абсолютно збиті з пантелику віряни не здатні відрізнити духовності від ідеології, а православ'я від російського імперського шовінізму. Згодом відбулася практично повна підміна понять. Християнство замінено на російський імперський шовінізм.

Однак повернемося до наших «баранів». Сама ідея «Третього Риму» була запозичена московитами з Болгарії, де з'явилася ще в XIV столітті, задовго до того часу, коли в Московії її озвучив Філофей.

«Столичний град Тирново ріс і прикрашався. У ньому процвітала блискуча літературна школа, яка вплинула на руський літературний стиль «плетіння слів». Царі, як і раніше, вважали себе помазаниками Божими. Але якщо раніше вони хотіли домогтися повної легітимізації свого становища шляхом захоплення Константинополя, то тепер, коли болгари через свою слабкість не могли вже мріяти захопити візантійський Царгород, серед них почала поширюватися інша ідея.

Болгари прийшли до думки, що тепер центром православного християнства повинен стати не Константинополь, а Тирново. Якщо Старий Рим занепав і був замінений Новим, то, відповідно, і Новий може бути замінений Новітнім. Наскільки ця теорія опанувала уми болгар, видно з офіційного перекладу візантійської хроніки Костянтина Манасії, зробленого при дворі царя Івана Олександра. Костянтин Манасія, що жив у ХІІ столітті в Константинополі, був палким прихильником ідеї, що його місто є Новим Римом, який як резиденція істинного вселенського імператора зайняв у Божому плані місце «Старого» і занепалого Риму на Заході. Після розповіді Костянтина Манасії про розграбування Риму вандалом Гейзеріхом він робить висновки, супроводжувані класичним викладом теорії renovation imperii (оновлення Імперії):

“Ось що сталося зі Старим Римом. Але наш Рим процвітає і множиться, посилює свою міць і молодіє. Нехай росте він до самого кінця – о ти, Імператоре, що править над усіма, – і Рим, який має такого чудового, блискучого і світлоносного імператора, найвеличнішого самодержця, незліченну кількість разів переможця, Мануїла Комнена... Нехай простягаються його володіння на десять тисяч сонць...”»

Болгарський перекладач дослівно переклав цей пихатий панегірик, крім двох місць: замість «наш Рим» (тобто Константинополь) він написав «наш новий Константинополь» (тобто Тирново), а замість імені Мануїл Комнен він написав «Олександр, тихий і милосердний, шанувальник ченців і захисник бідних, великий цар Болгарський».

Сенс цих інтерполяцій очевидний: той вічний Рим, який і надавав легітимність, авторитет і владу імператору, що стояв над усіма і правив усіма, колись уже перемістившись з берегів Тибру на Босфор, тепер переїхав знову – цього разу на північ, до Тирново – до столиці болгарських царів. Ця концепція вічно мігруючого Риму вкорінена в середньовічній ідеї translation imperii. Болгари лише зробили наступний крок – центр «оновленої» Імперії перейшов до Тирново. Треба сказати, що, хоча вони стали першим східноєвропейським народом, який сприйняв цю теорію, на Заході вона була відома і до них. Досить згадати хоча б Карла Великого, який вважав Новим Римом свою столицю Аахен, або Оттона І, який проголосив Третім Римом Магдебург. /Олександр Дворкін. Нариси з історії Вселенської Православної Церкви. 2008. С. 717-718/

Як бачимо, наші ідеологічно-духовні основи – це товар не першої свіжості, що потрапив до Московії через треті руки. Філофей списав їх у болгар, а ті, в свою чергу, у візантійців.

Правда, Філофей поклав кінець концепції мігруючого Риму і обмежив його кочові прагнення Москвою, «а четвертому не бути».

Але жартівлива історія, в особі російського самодержця Петра Олексійовича, припинила всі спекуляції навколо Третього Риму, перенісши столицю з Москви до Санкт-Петербурга. Ідея Третього Риму, як зірка світового шоу-бізнесу, з часом втрачаючи свою популярність на Заході і навіть у Східній Європі, закінчила свою гучну кар'єру виступом у Москві.

Свята Русь! Які асоціації виникають у кожного, коли він чує ці слова? Напевно, Київська Русь, князь Володимир Красне Сонечко, хрещення Русі, куполи київських храмів. Але за часів Київської держави такого визначення, як Свята Русь, просто не існувало. Воно з'явилося через сотні років після зникнення Київської Русі з політичної карти світу.

«Не пізніше 80-х років XVI століття виникла ще одна редакція, так звана, Друга редакція Послання великому князю. Тут з'явилося визначення «Свята Русь», що доповнює і розвиває ідею «Третього Риму», – цар і великий князь оголошується «браздодержателем Святої Русі». /С. Перевезенцев. Росія. Велика доля. С. 330/.

Отже, поняття «Свята Русь» з'являється лише в XVI столітті, і то як доповнення до ідеї про «третій Рим».

Іоанн Грозний, опричнина, куполи московських храмів, – саме такий асоціативний ряд тягнеться за цим визначенням.

Як ви яхту назвете, так вона і попливе. Винайшли термін «свята Русь» як доповнення до імперської ідеї в XVI столітті, так і всю подальшу історію Московії/Росії духовність перебувала в служінні політиці.

«Буде шторм. І російський корабель буде розбитий. А потім буде явлено велике чудо Боже, і всі тріски та уламки зберуться та з'єднаються, і знову з'явиться великий корабель у всій красі! І піде він шляхом, Богом призначеним». /Преп. Анатолій (Потапов) Оптінський (1855-1922)/

Ось вона, релігія на службі у політики в дії. Пророцтва оптинського старця вражаюче швидко збулися, правда «щепка» Фінляндія так і не побажала збиратися, і з'єднатися з «кораблем», навіть не дивлячись на волю Божу. Російський же корабель доплив «у всій красі» аж до 1991 року. Шлях же «Богом визначений», виявився, чомусь атеїстичним.

Тепер такі пророцтва називають політичним прогнозуванням, і воно має такий самий ступінь точності, як і «пророцтва» православних старців. Технологія та сама. Описують десятки можливих сценаріїв розвитку – від позитивних до негативних. Таким чином, будь-який розвиток подій вже заздалегідь передбачений. Якщо все це присмачити релігійним – містичним соусом, то воно стає особливо смачним для масового споживача. Книга «Росія перед другим пришестям» – найяскравіший тому приклад.

Чи не занадто багато божественного в усьому цьому брудному політичному борсанні? Злочин релігійних російських діячів перед власним народом полягає в тому, що обожнивши політику, вони тим самим обожнили всі недоліки, вади, промахи, те, що старозавітні пророки не боялися висміювати і відкидати, тим самим розчищаючи дорогу до неба навіть ціною власного життя. Російське ж небо виявилося занадто захаращеним брехливими ідеологічними конструкціями, і народ, що задихався, змушений був насильно прокласти собі дорогу до світлого майбутнього, впевнено переступивши через релігійно-ідеологічні інститути. Народ повірив у більшовицьку казку про світле майбутнє після того, як чітко усвідомив, що Церква, яка перебуває на побігеньках у держави, не здатна привести людей до Царства Божого.

«Що міг взяти народ від таких пастирів? Який приклад? Погано виховали ми самі народ свій, не заклали в нього глибокий фундамент віри. Згадайте все це. Згадайте! Тому так швидко забув народ нас, своїх служителів, забув віру і взяв участь у руйнуванні церков, а іноді і сам перший починав руйнувати їх». /Отець Арсеній. Видання Стрітенського монастиря. 2005. С. 96/.

Більшовики, які прийшли до влади після Жовтневого перевороту, бачили в особі священиків просто ідеологічних супротивників. Ряси, хрести, панагії та інші релігійні атрибути не могли збити їх з пантелику, як збивають вони поки що з пантелику наших сучасників.

Досить п'яному хулігану назватися батюшкою, як одразу щодо нього перестають діяти закони, кодекси та уложення. Чудеса, та й тільки! Те саме було і до 1917 року.

Достатньо короткої характеристики, даної преподобним Йосипом Волоцьким вищій церковній єрархії:

«Посудини сатани і диявола, які віддалися обжерливості, пияцтву і содомії, відкриті єретики». /Є. Грекулов. Звичаї російського духовенства. 2011. С. 70-71/

Тут Йосипом Волоцьким правдиво описаний лише один з двох типів церковного єрарха. Звичайно ж, цей тип завжди становив і становить більшість. Їх бог – черево. Вони прийшли в Церкву просто добре пожити, погуляти за рахунок церковної скарбниці.

Інший же, менш поширений тип – це ідейні єрархи. Їх найбільше любить простий народ і вважає праведниками, особливо на тлі єрархів-гуляк. Саме до цього типу належав і сам преподобний Йосип Волоцький. Обожнена ідеологія російського шовінізму, або як її тепер називають, «русского міра», – ось той камінь, на якому стоять ці «праведники».

Якщо ж вони і страждають в ідеологічних битвах, то не за Христа, а за сповідувану ними ідеологію. Хоча для більшості простих «віруючих» ця підміна понять, а саме підміна духовності політикою залишається абсолютно непоміченою.

«Свої переконання владика Андронік сповідував і словом, і ділом. Історія зберегла документальні свідчення його подвигу. Перенісши знущання катів, архиєпископ Андронік був викликаний з камери Пермського ЧК на допит. Він довго не відповідав на жодне питання, а потім зняв з себе панагію, загорнув її у велику шовкову хустку і поклав перед собою. Звертаючись до присутніх, владика сказав: «Примирення між нами бути не може. Якби я не був архиєреєм, і була необхідність вирішувати вашу долю, то я, взявши гріх на себе, наказав би вас повісити негайно. Більше нам розмовляти нема про що».

Потім владика не поспішаючи розгорнув хустку, надів панагію, спокійно поправив її на грудях і, занурившись у молитву, не промовив більше ні слова. Тієї ж ночі архиєпископ Андронік прийняв мученицьку смерть від рук більшовиків». /Андронік (Нікольський), сщмч. Твори. Кн. 1; Статті та нотатки. Твер, булат, 2004, С. 382/

Після перенесення знущань катів, з камери ЧК, архиєпископ приходить на допит з дорогоцінною панагією і з великою шовковою хусткою. Дивні якісь кати. Однак залишимо ці дивацтва на совісті «документальних свідчень».

Уявіть, що апостол Петро або Павло заявили б своїм мучителям, що якби вони не були апостолами, то негайно наказали б їх повісити. Не уявляєте? Адже архиєпископи – це ж апостольські наступники. Більшовики бачили перед собою не апостольських наступників, а ідейних суперників і діяли відповідно. Хоча ті й використовували релігійне прикриття – панагії, молитви, архиєрейство, але кота в мішку не сховаєш. Громили не храми Божі, а розсадники набридлої експлуататорської ідеології, в які вони давно вже перетворилися.

Були серед них і священномученики, але більшість – ідеологомученики і гинули вони не за Христа, а за монархію, при якій вони жили, як вареники в маслі. Багато хто за елементарне доносничество. Священики були зобов'язані доповідати в поліцію про заворушення і вільнодумство, про які вони дізнавалися під час Таїнства Сповіді. За їх милості в Сибір і на шибениці була відправлена не одна тисяча побожних революціонерів. Після революції, захопивши архіви спецслужб, коли все таємне стало явним, революціонери почали масові гоніння на священнослужителів. Постраждали тоді отці не за Христа, а за порушення Таємниці Сповіді.

Вибір таких священнослужителів був цілком свідомим, і вони отримували за нього непогану нагороду вже в цьому житті. Ці лисиці мали непогані нори, а Син Людський не мав, де прихилити голову (Мт 8:20).

«Треба свободу задумів припинити – заткнути рота журналістам і газетярам. Невіру оголосити державним злочином. Матеріальні погляди заборонити під стратою… суворо піддати нагляду і за кожну витівку вішати. /Феофан Затворник. Свят. Твори. Збірка листів. М. Псково-Печерський мон. Паломник, 1994 (репр, вид., 1898). Вип.7.№1144(1881)/

У святого праведного Іоанна (Сергієва) Кронштадтського є аналогічні висловлювання. Більшовики просто випередили їх. Як же вони хотіли смертних казней, шибениць, затиснутих ротів! Вони зовсім не зрозуміли Христа.

«Отже, у всьому, як хочете, щоб люди чинили з вами, так і ви чиніть з ними; бо в цьому закон і пророки». /Мт 7:13/.

Чи варто дивуватися, що вони отримали смертні кари, шибениці, і роти їм затиснули. Їхнє життя було не тільки в Христі, а й у мамоні. Золото, шовк і пароплави зробили їх такими злими. Від мамони важко врятуватися навіть святим і праведним.

«Біжимо, біжимо від сріблястості та інших речей, як від лева, що ричить, бо воно перетворює лагідність і смиренність людини на гнів і злопам'ятність і робить людину лютою твариною». /Преп. Паїсій Величковський. Крини сельні або квіти прекрасні. 1997. С.17/.

Разом з відродженням Церкви, відродилися і колишні церковні хвороби. Церковна обстановка на початку ХХІ століття разюче нагадує початок ХХ століття. Знову храми Божі стали розсадниками ідеї про Третій Рим, ну а Свята Русь знову виступає в традиційній для себе ролі доповнювача і розвивача імперської ідеології.

Знову в політичній боротьбі – храми, хрести, панагії використовуються з суто прагматичними цілями. Це часто просто маскування, камуфляж, прикриття. Православ'я використовується переодягненими в релігійні тоги політиканами для маніпулювання масовою свідомістю все більш відкрито і цинічно.

«Релігія – ми маємо на увазі християнство – вимагає від людини, щоб вона говорила правду, була справедливою по відношенню до своїх супротивників, тоді як політика і принцип управління розділяє світ на «своїх» і «чужих», а цей поділ – кінець релігії». /Архимандрит Рафаїл (Карелін). Таємниця спасіння. Москва. 2002. С. 88-89/.

Чи можливо врятувати нашу духовність, Царство Боже від атаки біснуватих політиканів з їхніми «русскіми мірами» і третьосортними імперіями?

«Я переживав у Сергієвій пустелі ту епоху, під час якої невіра і нахабне насильство, назвавшись Православ'ям, нищили нашу застарілу церковну єрархію, насміхалися і знущалися над священним. Результати цих дій донині відчуваються дуже сильно». /Святий Ігнатій (Брянчанінов), Твори, т. 5, 1998. С. 476/.

Чи встоїмо ми тепер проти «невіри і нахабного насильства», що назвалося Православ'ям, проти підміни понять?

«Релігія взагалі в народі занепадає... У багатьох селян з'явилася рішуча байдужість до Церкви, з'явився страшний моральний розлад». /Там же. С. 477/.

Згідно з останніми соц. опитуваннями неухильно зростає відсоток людей, які не пов'язують такі поняття, як «Бог» і «духовність» з церковними організаціями. Все як і тоді.

«Що було, те й буде, і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем». /Екл. 1:9/

* * *

П.С. «Чи можливо врятувати нашу духовність, Царство Боже від атаки біснуватих політиканів з їхніми «русскіми мірами» і третьосортними імперіями?

Чи встоїмо ми тепер проти «невіри і нахабного насильства», що назвалося Православ'ям, проти підміни понять? Задавав тоді автор такі питання в надії, що все таке вдасться відділити так би мовити мухи від котлет, тобто духовність та релігію від політики та ідеології, але як бачимо не вдалося. «Русскій мір» дав свої криваві паростки і до цих пір збирає свої криваві жнива.

Мораль тут проста. Суспільству треба зробити однозначні висновки і унеможливити в подальшому розвиток таких ситуацій, коли антилюдська ідеологія подається нам під релігійним соусом, бо занадто велику ціну ми змушені платити за свою недалекоглядність.

—

Ігумен Нестор Назаров, УПЦ КП

Першоджерело статті за 2012 рік

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського"
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні?
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів
• Як бреше російська православна церква
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев
• Що не так з росією?
• Несостоявшееся государство путина
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину?