Як мир без справедливості стає з часом пасткою: 30 років Дейтонським угодам

Версия для печати

 Компроміс 1995 року, нав’язаний силою, зупинив війну, але заклав основу слабкої держави – Боснії і Герцеґовини

21 листопада 1995 року на базі ВПС США в Дейтоні було парафовано мирні угоди між Боснією, Хорватією та Сербією. Таким чином було покладено край майже чотирирічному збройному конфлікту в Боснії і Герцеґовині – першій війні в Європі з часів Другої світової, під час якої загинуло понад сто тисяч людей і майже два мільйони стали біженцями, нагадує УКРІНФОРМ.  

У Дейтонського миру є чимало критиків. Його називають радше консервацією війни, аніж повноцінним миром. Цей мир надзвичайно гіркий, крихкий і недосконалий. Він породив величезні проблеми для Боснії і Герцеґовини, але, тим не менш, припинив масові вбивства. Розповідаємо максимально просто про заплутані балканські справи, які можуть бути повчальними. 

Читайте також: Ніл Фергюсон: «Якщо ви думаєте, що третя світова війна немислима, прочитайте це»

Мостар, панорама Старого міста; Боснія і Герцеґовина (Фото wikipedia)

Країна, якої більше немає

«Колись давно в далекій-предалекій частині Європи, за сімома пагорбами та сімома річками, лежала чарівна країна під назвою Югославія. Народ цієї країни належав до шести різних націй, тут існували три різні релігії, а люди розмовляли трьома різними мовами.

Це були: хорвати, серби, словенці, македонці, чорногорці й мусульмани; всі вони працювали разом, до школи теж ходили разом, одружувалися між собою й жили у відносній гармонії впродовж сорока п’яти років…» Так починає свою книгу «Вони б і мухи не скривдили» відома хорватська письменниця Славенка Дракуліч. А потім казка враз скінчилася. В країні спалахнула війна.

Всі почали воювати одне з одним. Розпад Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія був одним із найстрашніших, які лише можна уявити. Це стало результатом чималих проблем національного та релігійного характеру, які накопичувалися у найбільшій державі Балканського регіону впродовж десятиліть. Смерть правителя СФРЮ Йосипа Броза Тіто у 1980 році стала поштовхом до дезінтеграційних процесів, а розпад СРСР та всього соціалістичного блоку остаточно зруйнували «казкову» Югославію.

Читайте також: Українці Боснії: досі чужі на своїй землі

Початок

Першою зі складу СФРЮ вийшла Словенія. 25 червня 1991 року країна проголосила незалежність. Керівництво Федерації одразу ж ввело у Словенію підрозділи Югославської народної армії. Збройне протистояння тривало 10 днів – з 27 червня по 7 липня 1991 року (так звана Десятиденна війна) і завершилося підписанням Бріонської декларації.

За югославськими мірками це було майже мирне відокремлення – військові дії тривали недовго, а кількість жертв з обох сторін не перевищувала декількох десятків. Хорватія, яка проголосила про вихід зі складу Югославії разом зі Словенією, билася до 1995 року. Чому Словенії це вдалося? По-перше, за етнічним складом вона була фактично мононаціональною: 87% її населення складали словенці. По-друге, серед усіх югославських республік вона була економічним лідером.  

Між ким велася війна, або передісторія

Боснію і Герцеґовину було утвореною не за етнічним, а за історико-географічним принципом. У ній проживали босняки, серби, хорвати та інші, менш чисельні етнонаціональні групи. Босняки є переважно мусульманами, серби – православними, хорвати у більшості своїй сповідують католицизм. Перші збройні сутички в Боснії і Герцеґовині розпочалися взимку 1992 р..

Тоді влада Боснії, на тлі виходу зі складу Югославії Словенії та Хорватії, оголосила референдум про незалежність. За відділення проголосували більшість боснійських мусульман і хорватів. Однак серби бойкотували голосування та відмовилися визнавати його результат.

Вони оголосили про створення власної незалежної Республіки Сербської, підтримку якої надала влада Сербії зі Слободаном Мілошевичем – майбутнім злочинцем, якого судитимуть у Гаазі. Після цього почалася війна – боснійських сербів, боснійських хорватів і босняків.

Боснійські хорвати спочатку підтримували босняків, але потім почали воювати проти них, захоплюючи території та мріючи про приєднання до Хорватії. Іноді сторони вступали у ситуативні союзи, щоб потім знову воювати одна з одною. В країні діяли два центри влади: сербський в Пале та мусульманський в Сараєво.

Етнічна карта Боснії і Герцеґовини, 1991 р.; зелений колір – босняки, блакитний – серби, помаранчевий – хорвати (Фото wikipedia)

Хто такі боснійські мусульмани?

Звідки на території Балканського півострову, зокрема на території Боснії і Герцеґовини з’явився мусульманський етнос? Адже зазвичай «мусульманин» означає приналежність до релігійної конфесії – це людина, яка сповідує іслам. Сучасні «босняки-мусульмани» є нащадками сербів, які прийняли іслам у період османського панування на Балканах.

З часом різниця між сербами-християнами та сербами-мусульманами не лише в релігійному, але й у культурному, ментальному та соціально-поведінковому аспекті стала настільки суттєвою, що стало можливим говорити про існування «мусульман» як національної групи. Босняки (бошняки) становлять майже половину місцевого населення (у 1991 – 43%). Серби – приблизно третину, а хорвати є третьою етнорелігійною громадою Боснії і Герцеґовини.

Читайте також: Лідер боснійських сербів Додік сховався в Москві від арешту

Ескалація насилля

Фактично вся зброя, яка колись була в Югославської народної армії, перебувала в руках сербів. Вони обстрілювали столицю Боснії і Герцеґовини Сараєво, яку обороняли боснійські мусульмани. За три роки в місті загинуло понад дев’ять тисяч людей, з яких третина – мирні жителі. Бойові дії переважно були обстрілами міст і сіл, етнічними чистками і геноцидом мирного населення, якими займалися всі без винятку сторони конфлікту. ООН спробувала втрутитися, створивши «зони безпеки» під охороною миротворців, але вони не були надто успішними. О

дин із найстрашніших епізодів тієї війни – різанина в Сребрениці, коли за декілька днів липня 1995 року боснійськими сербами було вбито близько 8000 боснійських мусульман. Миротворці ООН, які тут відповідали за підтримку однієї із «зон безпеки», ганебно провалили місію.

Зруйновані будинки Сараєва під час осади міста. На задньому тлі – будівля парламенту (Фото Hedwig Klawuttke/wikipedia)

Не «мереживна» дипломатія США

Після катастрофи Сребрениці європейські політики зрозуміли, що одних лише дипломатичних зусиль недостатньо. Запропоновані раніше «гуманітарні» плани замирення не спрацювали. Новостворений ЄС не впорався з першою серйозною кризою, що виникла на континенті з часів Другої світової. Тоді до розробки нового мирного плану долучилися США.

Спочатку американці не мали наміру втручатися в європейські справи. Досить відомою є фраза держсекретаря-республіканця Джеймса Бейкера: «Ми не маємо жодного стосунку до цієї війни». Але з приходом до влади демократів риторика Білого дому, хоч і не одразу, але змінилася. Сполучені Штати поєднували динамічний переговорний процес із військовим тиском на сторони конфлікту – своєрідний батіг і пряник: негайне силове покарання будь-кого з порушників договору і надання суттєвої міжнародної допомоги для відновлення країни.

В період із серпня по вересень 1995 р. ВПС НАТО провели військову операцію під назвою «Обдумана сила», вдаривши по позиціях боснійських сербів, буквально змусивши їх сісти за стіл переговорів. Одним із головних переговорників від адміністрації Клінтона і творців концепції документу Дейтонських угод був (разом зі шведським дипломатом Карлом Більдтом) помічник держсекретаря США Річард Голбрук, який проводив переговори в жорсткій безапеляційній манері, не надто переймаючись тонкощами заплутаного боснійського конфлікту.

Погрози, прокльони, блеф, умовляння, обійми, крик – все це було в Дейтоні. Голбрук називав угоду «найкращим можливим рішенням у надзвичайному контексті». Сполучені Штати відіграли значну роль в об’єднанні сторін та переконанні їх не в тому, що цей мир є найкращим миром, а в тому, що ніхто з них не може сподіватися на кращий результат.

Могильник на кладовищі в Сараєво, 1992 р. (Фото Mikhail Evstafiev/wikipedia)

США & Контактна група

До мирного врегулювання Балканської кризи спочатку була також долучена «Контактна група» до якої входили англійці, французи, німці та росіяни, але помітної ролі вони не відігравали. Їх і близько не підпустили до переговорів. Під час урочистого підписання угоди в залі спочатку навіть не встановили їхні прапори.

Особливо обурювалися росіяни, зауважуючи, що Голбрук «поводиться з нами як із худобою». Довелося зв’язуватися з Вашинґтоном, аби «вгамувати» заступника держсекретаря. «А що ви всі зробили для того, щоб цей мир став можливий?», – резонно зауважував Голбрук у відповідь європейцям.

Читайте також: Ратко Младіч засуджений до довічного ув'язнення за злочини в Боснії

Зворушлива зустріч боснійських біженців (Фото wikipedia)

Саме на хвилі силової дипломатії Дейтона США повернулися на Європейський континент в якості беззаперечного лідера. Дейтонські переговори – одні з найважчих в історії сучасної дипломатії. Вони стали 35 спробою – цього разу успішною – припинення вогню у майже чотирирічному збройному конфлікті. Досить інформативною і захопливою в цьому сенсі є книга Річарда Голбрука «Припинити війну».   

Річард Голбрук (зліва) і Карл Більдт перед мирними переговорами в Сараєво, Боснія і Герцеговина, в жовтні 1995 р. (Фото Charlie Parshley/wikipedia)

Результат

Боснія і Герцеґовина була збережена як держава, але розділена на два суб’єкти: Федерацію Боснії і Герцеґовини з хорватським та мусульманським населенням, та Республіку Сербську з переважно сербським населенням. Крім того, існує Брчко, спеціальна адміністративна одиниця.

Міжнародне співтовариство призначило Високого представника для нагляду за виконанням цивільного аспекту Дейтонських угод – своєрідного «опікуна» щодо повноважень якого як і в боснійців, так і в європейців існує чимало питань. Правосуб’єктність держави значно обмежена. До 2004 року в ній розміщувався контингент військ НАТО. Нині – сили ЄС (EUFOR).

Після Дейтонських угод боснійські серби, які складали близько 31% від усього населення Боснії і Герцеґовини, отримали 49% території (до угод – 46%), тоді як боснійські хорвати і босняки – 51%. Землі, які перейшли до сербів, були здебільшого завойовані ними в результаті етнічних чисток. Фактично, поділ території, що відбувся після Дейтонської угоди, винагородив агресора.

Війська ООН рухаються по «Алеї снайперів» у Сараєво, листопад 1995. (Фото wikipedia)

30 років по тому, або реалії сьогодення

На сьогодні Боснія та Герцеґовина залишається однією з найбідніших держав Європи з високим індексом крихкості (71 бал за 2024 рік, але на 6 позицій нижче, ніж у 2023 році). Заклики до європейської інтеграції, що лунають з ЄС, мало цікавлять етнічні клани, які переважно використовують політичну систему для особистого збагачення. Корупція є ендемічним явищем.

Молоді кваліфіковані люди продовжують залишати країну: доля емігрантів зросла з 36% у 1995 до майже 50% у 2017. Через 30 років після Дейтонської мирної угоди хорвати та серби цілком відкрито прославляють вчорашніх злочинців – тих, хто колись відправляв інших на смерть, хто вбивав і ґвалтував. Діти босняків, сербів і хорватів вчаться в різних школах. 

Це одна країна, але три різні народи з трьома президентами. «Вони живуть разом, але окремо», ігноруючи один одного. В регіоні суттєво зріс вплив Росії, яка проводить політику підтримки націоналістів і автократів, роз’ятрюючи задавнені політичні рани.

Останній приклад – перемога близького соратника одіозного лідера сепаратистів Республіки Сербської Мілорада Додіка на дострокових президентських виборах.

Через 30 років Дейтонська угода та Конституція Боснії і Герцеґовини, які задумувалися радше як дорожня карта, що мала б переглядатися приблизно кожні три роки, залишилася незмінною, підриваючи демократичні права, позбавляючи країну перспективи. Дейтон приніс тишу, але зацементував етнічний поділ.   

Читайте також: Україна і майбутнє Європи

Будівля уряду в Тузлі (кантон Тузла) під час антиурядових зіткнень 7 лютого 2014 р. (Фото wikipedia)

Уроки для України

Звісно, війна в Боснії відрізняється від війни в Україні. Там – внутрішньо-етнічний конфлікт, у нас – зовнішнє вторгнення. Тим не менш, у Дейтонських угодах можна побачити і декілька уроків для України: мир без справедливості та без називання агресора агресором веде до заморожених конфліктів і хронічної слабкості держави.

Потенційною загрозою є те, що агресор і жертва поставлені в одну площину – вони формально рівні, а відповідальність за злочини винесена за дужки політичної угоди. Досвід Боснії показує, що переговорна матриця, яку прагне нав’язати нам РФ – симетрична конструкція «двох сторін» – обов’язково стає фундаментом реваншу.

І ще один досить цікавий момент Дейтону: попри внутрішній характер боснійського конфлікту Дейтонська угода не передбачала демілітаризації жодної зі сторін конфлікту: усі три воєнні формування були збережені (існували окремо впродовж 10 років), бо посередники виходили з принципу, що мир без можливості оборонятися є нестійким.

Читайте також: Керівницея Аналітичного центру балканських досліджень: "Світ досі хоче бачити в росіянах щось хороше. У чому хороше, у злі?"

Вашинґтон тоді вважав, що баланс сил після війни – необхідна умова стабільності, а не загроза. Саме тому вимога сьогодні обмежити чи позбавити Україну армії – державу, що зазнала зовнішньої агресії, – є не лише історично безпрецедентною, а й суперечить базовій логіці мирних угод кінця ХХ століття. Умови, за яких агресор зберігає армію, а жертва агресії має її скоротити – створюють не мир, а режим примусової вразливості.

Після підписання Дейтонських угод тодішній президент Боснії і Герцеґовини Алія Ізетбеґович заявив: «Я скажу своєму народу: «Це, можливо, не справедливий мир, але він справедливіший за продовження війни. У тій ситуації та світі, в якому ми опинилися, кращого миру було б неможливо досягти. Бог нам свідок, що ми зробили все, що було в наших силах, щоб зменшити несправедливість щодо нашої землі та нашого народу».

Але ми всі знаємо, що без справедливості не може бути тривалого миру.

—

Світлана Шевцова, Київ; опубліковано у виданні УКРІНФОРМ

Читайте також: 

• Як українські миротворці рятували людей у Боснії і Герцеговині
• Міжнародний трибунал оголосить вирок Ратко Младичу 22 листопада
• Геноцид у Сребрениці: російське повторення злочинів та прецедент правосуддя
• Що означає для жертв рашистів у Бучі 30 років очікування на справедливість у Сребрениці
• Сребрениця: геноцид, який не вдалося ні приховати ні повністю засудити
• Уроки історії для України: Геноцид у Сребрениці